Вперше в історії російський літак пішов на таран ворожого судна
На фото: гідролітак » М-9
12 березня 1917 року кораблі Чорноморського флоту з розміщеними на них літаками спеціального 8-го гідровідряду вийшли із Севастополя в море і взяли курс на Босфор. Завдання належало вельми серйозне. Одній групі літаків необхідно було розбомбити під час нальоту артилерійські турецькі батареї, розташовані на мисі Кара-Бурун. Іншим гидросамолетам загону мали провести розвідку з аерофотознімками узбережжя Румелії. У цю, другу групу входив і екіпаж гідролітака лейтенанта Михайла Сергєєва, що складається з самого пілота і унтер-офіцера Фелікса Туру.
Коли гидрокрейсер «Імператор Микола I», на якому базувався їх «М-9» конструкції російського інженера Дмитра Григоровича, опинився в заданому квадраті, літак залишив корабель і попрямував до турецького берега. Але під час виконання бойового завдання одним з осколків снаряда, випущеного з гармати берегової батареї турків, у гідролітака пробив бензобак. Екіпажу неймовірно пощастило: машина не вибухнула. І лейтенант Сергєєв змушений був спланувати на водну гладь — благо море в цей момент було спокійно, а невеликі хвилі м’яко качали приводнившуюся літаючу човен. Єдине, що турбувало льотчиків, — це те, що потрапляння осколка в літак сталося поза видимості російської групи кораблів супроводу. Але, одночасно, заспокоював той факт, що пробоїну в бензобаку дуже скоро вдалося залатати.
Так що, порадившись, пілоти направили гідромашин в район, де, ймовірно, їх повинні були чекати кораблі. Однак, до того часу моряки вирішили, що не повернувся з завдання екіпаж загинув. Тому, піднявши на палуби всі прилетіли назад гідролітаки, крейсер «Імператор Микола I» пішов разом з іншими кораблі супроводу на базу — Севастополь. Турки, в свою чергу, прекрасно бачили, що російська літаючий човен, отримавши пошкодження, пішла на зниження. А потім зникла за горизонтом. Мабуть, не дуже далеко від берега вона і сіла на море, — вирішили вони. І негайно вислали в бік ймовірної посадки невеликий військовий корабель, вважаючи, що шхуни для російського полону екіпажу і буксирування гідролітака цілком вистачить.
Так що дуже скоро Сергєєв і Тур помітили на горизонті косі вітрила турецької шхуни, яка швидко наближалася до гойдаючому на хвилях «М-9». Рішення прийшло миттєво — контратакувати ворога! «Готуй кулемет!», — наказав лейтенант підлеглому. А сам на залишках бензину на повній швидкості спрямував гідролітак прямо на плывущую до них шхуну — на таран. Коли відстань було достатнім для прицільної стрільби, грізно заговорив бортовий кулемет «Віккерс», поливаючи кулями вітрила і палубу суденця. У цей момент на шхуні почалася неймовірна паніка. «Стрибайте за борт! Цей російський зараз у нас вріжеться!», — в істериці закричав капітан. З гріхом навпіл туркам якимось чином вдалося спустити шлюпку, підібрати стрибнув у воду товаришів і в сум’ятті дати драла, не чекаючи, коли їх візьмуть на абордаж.
А російські пілоти тим часом демонтували з «М-9» те, що не можна було залишати: фотоапаратуру зі знімками турецького узбережжя, найбільш цінні бортові прилади (у тому числі компас), «Віккерс» із запасом патронів… Перенесли все це на залишену турками шхуну і, попрощавшись зі своїм гидросамолетом, відправили його на дно. Далеко ще виднівся ялик з віддалюваною в бік Туреччини горе-командою судна. І пілоти взяли курс на рідні береги. Але… Сталося те, чого вони ніяк не очікували: на морі панував повний штиль. Майже цілий тиждень офіцери морської авіації, вміло маневруючи, підставляли вітрила під денний бриз, що йде з моря до узбережжя. Як на зло, на шхуні виявилося зовсім незначна кількість їжі і води. Так що тільки 18 березня виснажені і знесилені від спраги і голоду Михайло Сергєєв та Фелікс Тур змогли причалити до Джарылгачской косі.
Зустрітися з відважними героями і розпитати їх про подробиці скоєного подвигу захотів сам командувач Чорноморським флотом віце-адмірал Олександр Васильович Колчак, який вручив командиру, лейтенанту Михайлу Сергєєву, золоте іменна Георгіївське зброю. А Фелікс Тур отримав з рук адмірала Георгіївський хрест. Тим не менш, вже через 2 місяці лейтенант, який вступив в бій з трьома німецькими асами, був збитий і потрапив у полон, з якого повернувся на Батьківщину лише через півтора року — у кінці 1918-го.
Іронія долі полягає в тому, що буквально через два роки після урочистої зустрічі з Колчаком Сергєєв вже воював з ним «по різні сторони барикад». Він вступив до лав РСЧА і через 10 років (в 1927 році) Михайло Михайлович Сергєєв уже був генералом на посаді заступника командувача авіацією Червоної армії. Звільнившись зі служби у 1929 році, він брав участь в освоєнні Крайньої Півночі та полярних експедиціях. Але з початком Великої Вітчизняної війни пішов добровольцем на фронт. Захищав рідний Севастополь, пройшов всю Сталінградську битву від початку до кінця. Після війни викладав в Бауманському МВТУ. Пішов з життя в 1974 році і був похований на Ваганьковському кладовищі. Однак, Михайло Михайлович Сергєєв досі є першим в світі пілотом, який на літаку пішов на таран ворожої шхуни і звернув у втечу ворога. І цей подвиг назавжди залишиться в історії вітчизняної авіації.
Віталій Карюков
