Розповідь сусіда по дачі, дядька Гени, нині пенсіонера, а в середині дев’яностих — машиніста приміської електрички.
На одній із зупинок в тамбур першого вагону заходять два нетверезих молодих хлопців років по 18. Заходять не одні, з мопедами. Якийсь час, попиваючи пиво, галасують, начебто нікому особливо не заважають. Коли у них закінчилося пиво і теми для розмов, вони придумали нову розвагу. Стали «мірятися пиписьками» — завели свої мопеди, газують, з’ясовують у кого мотор голосніше реве. Повний вагон диму, нечисленні у вечірню годину пасажири перейшли в сусідній вагон. Вже і в кабіні у локомотивної бригади стало нічим дихати. Помічник машиніста, хлопець не набагато старше цих «шумахерів», виходить в тамбур.
— Хлопців, ви мотори-то заглушіть, не одні тут їдете…
— А ти чо? Головний чи що знайшовся? Твоя робота — натискати на важелі і оголошувати зупинки, так що йди і працюй, не заважай пацанам відпочивати!
— Я зараз міліцію викличу, п’ятнадцять діб будете сидіти за хуліганство.
— Іди, хоч три рази викликай, ми все одно на наступній зупинці виходимо, ці козли навіть в машину сісти не встигнуть, а ми на своїх «Дельтах» вже в сусідньому селі будемо, у нас циліндри по 80 кубів. Чуєш як гарчать? (далі слід ривок ручки газу і хмара їдкого диму з вихлопної труби)…
Помічник завершив цей неконструктивний діалог і повернувся в кабіну, передав розмову машиністові.
— Дядь Ген, там десь під приладовою панеллю ланцюг валялася, може застосувати силу?
— Офігів? Може їм і вісімнадцяти немає, зараз ненароком череп проломишь, потім 10 років строгача отримаєш. Ти, здається, сказав, вони на наступній виходити зібралися? А на що сперечаємося, не виходити, а виїжджати будуть, вони зараз свою власну силу проти себе застосують.
На станції поїзд був зупинений так, що передні двері першого вагона «проїхала» метрів з десять за межі платформи. Історія замовчує, на що саме посперечалися машиніст і помічник, але дядько Гена виявився прав.
Відкриваються двері. Звук моторів в стилі «ручку газу до відмови». І два пристойно підпилих «тіла», не помітивши в сутінках відсутність платформи, розполохавши всіх жаб, разом зі своїми мопедами відлітають в болотяну жижу. Мопеди, насосавшись води, глухнуть, порушники спокою по-коліно хлюпают в очеретах, в утворилася тиші чути неперекладний російський фольклор:
— ..ля…! Ви че … (все приводити не буду, суцільний мат, непечатно). Я зараз ментів викликом, ти зі мною за мопед і нові джинси все життя розплачуватися будеш!
— Давай, викликай! У мене локомотив з порожніми вагонами 120 тягне. Ти поки виберешся, поки телефон знайдеш в найближчому селищі (стільникових тоді не було, та й навряд чи б уцілів у воді), поки міліція в машину сяде, я на своїй електричці вже за 200 кілометрів звідси буду.
