Дивлячись на цокітливих від інфаркту по біговій доріжці важкоатлетів, згадався мені один випадок стався зі мною деякий час назад, після якого з бігом було зав’язано без усіляких апеляцій і надії на продовження.
Бігати власне в ніжно-блакитному періоді моєї юності, мені власне подобалося, навіть набігав на другий дорослий розряд. В армії біг попахивал примусом, але загалом терпимо. Три місяці, що рідна країна давала мені для реабілітації у громадянське суспільство проходили цілком стерпно. Через місяць вже не хотілося ночами смаженої картоплі, слова паразити практично вийшли до другого місяця, а ближче до третього, мій крок почав хоч якось нагадувати прогулянковий крок, а не спортивну ходьбу, за що моя дівчина була особливо вдячна.
Від думок про майбутній майбутньому місці роботи, мене відволік дзвінок у двері.
За дверима виявився сусід, який на рік раніше за мене повернувся з естонської кордону і вже прикріпився до складу всіма шанованого Міністерства Внутрішніх Справ для забезпечення порядку на вулицях нашого міста. Раз на рік, сусіда Леху, направляли на всілякі заняття з підвищення боєздатності і короткому періоду здорового життя, яку він терпіти не міг. А біг на три кілометри цілком і повністю вибивав з нього останні оптимістичні нотки.
Власне мета візиту кілька прояснялася. Мені пропонувалося за порядна гешефт (ящик пива «Хамовники»), замінити його на гаревій доріжці стадіону. Ха! Та не питання!
Так як документів ніхто не питав, впровадження відбулося.
Зграйка співробітників органів, була різномастному. В більшості своїй це були сорокалітні чоловіки з оформившимися пивними животиками і натяками на швидку пенсію у погляді. Їх я наздогнав вже через коло і ще раз через два кола. Коли до фінішу залишалося всього нічого, а всі суперники були далеко позаду, заманулося мені пофилонить. Зняв майку і обмахуючись не поспішаючи трусив до стрічечки.
З релаксу мене вивів крик полковника, який біг до мене з секундоміром і кричав:
— Пелеганчук, ..ля, додай!
Ха! Та заради бога!
Обіцяного гешефту, я не дочекався. Через десять хвилин після фінішу, з’ясувалося, що мій результат, виявився другим в районі та старший сержант, а за сумісництвом мій сусід, буде захищати честь рідного відділення на міських змаганнях, а якщо відмовиться, то він глибоко пошкодує.
Два тижні сусід сумував на лікарняному, а потім півроку в нічних чергуваннях.
Вітатися почали через рік, але це вже зовсім інша історія.
