Mirage 2000
Коротка сутичка в небі Кашміру декількох груп літаків ВПС Індії і Пакистану 27 лютого 2019 року вже обросло безліччю міфів і припущень. Експерти по гарячих слідах, не маючи достовірних даних, висловилися і були процитовані у багатьох ЗМІ. Між тим в мережі поступово з’являються крихти інформації, які дозволяють приступити до аналізу події. Подія однозначно варто аналізу, адже це був перший повноцінний бій літаків четвертого покоління в приблизно рівних умовах.
Потенціал сторін
Сьогодні бойовий потенціал ВПС Індії і Пакистану непорівнянний. Індійці мають очевидну перевагу в кількості сучасних літаків і перевага в їхній якості, і в разі початку повномасштабної повітряної війни, Ісламабаду довелося б туго.
Індія на сьогодні має приблизно 800-900 бойовими літаками, майже третину з яких складають найновіші російські Су-30МКІ. Одні вони за своїм потенціалом вже сильніше всіх ВПС Пакистану разом узятих, але на додачу до цього індійці мають приблизно 500 цілком ще боєздатними за місцевими мірками бойовими машинами.
Старі-добрі Міг-21 (майже 200 одиниць) пройшли комплексну модернізацію в кінці 90-х. Цілком ще здатні ефективно «працювати» французькі «Міражі-2000», наносили удари 26 лютого. Та й перше дитя індійського авіапрому Tejas, незважаючи на посередні технічні характеристики, є сучасною машиною, здатної доставити масу клопоту противнику.
У Пакистану все набагато гірше. Куплені ще в кінці 80-х-початку 90-х американські F-16 на сьогодні вже морально застаріли. Навіть модернізація деяких з них до відносно сучасної версії Block 52+ (18 машин) не вирішує головної проблеми ВПС Пакистану – відсутність важкого перехоплювача, здатного на рівних протистояти індійським «Сушках».
F-16
А ще великою проблемою ВПС Пакистану є несумісність. Пакистан з кожним роком все щільніше працює з Китаєм і як наслідок його відносини з США стають все більш напруженими. І це позначається на бойових можливостей авіації. Всі нові літаки Пакистану мають китайську начинку, яка несумісна зі стандартами НАТО, а тому їх головна надія у протистоянні з Індією китайські літаючі радари ZDK-03 не здатні повноцінно працювати з американськими літаками. Нові літаки «п’ятого» покоління (а по суті покоління 4+) тільки в проекті, багатофункціональні FC-1 навіть у зв’язці з ZDK-03 протистояти Су-30, просто не можуть.
Щоб хоч якось згладити проблему слабкості бортових РЛС F-16, Пакистан був змушений закупити шведські легкі літаки АВАКС «Saab-2000 AEW&C»
Але, як показали бої лютого 2019-го, цього на сьогодні явно недостатньо, щоб протистояти новим російським машинам.
Бої далеко не місцевого значення
Індія не хотіла і не хоче війни, але не відповісти на теракт ісламських бойовиків 14 лютого, коли загинуло понад 40 військових і поліцейських, не могла. Каральна операція індійських ВПС, коли ескадрилья «Міражів» відпрацювала з польового табору терористів, не прагнула завдати шкоди пакистанській стороні – це був радше символічний акт.
Тим не менш, хтось у військових колах Пакистану подумав інакше. І вже на наступний день пакистанські ВПС завдали симетричний удар. Він і став причиною кількох коротких сутичок між літаками двох країн.
Перший бій.
Удар наносила четвірка пакистанських «Міражів» під прикриттям четвірки F-16. Успішно відпрацювавши по цілі, вони лягли на зворотний курс і зазнали несподіваної атаки пари Міг-21.
Очевидно, що Міги наводилися на мета одним з індійських літаків АВАКС А-50ЭИ російського виробництва, що дозволило їм потай підійти до супротивника (найімовірніше, на малих висотах і маскуючись в складках місцевості). Використання індійськими пілотами ракет ближнього радіусу Р-73 (експортний варіант К-74МЭ) каже, що бій був початий на ближній дистанції (до 40 км).
Індійці стверджують, що саме в цій атаці Пакистан втратив свій F-16, хоча Ісламабад це і заперечує. Тут можливі два варіанти. Або індійці вдарили першими, і на відході один з літаків був збитий американської ракетою середньої дальності AIM-120-С7 AMRAAM (а залишки другої потім показав індійське телебачення) або атакуюча пара Мігів була помічена ще до атаки, але один з них зумів випустити свою ракету раніше, ніж був збитий сам.
При будь-якому розкладі (був при цьому збитий пакистанський літак чи ні) даний факт говорить про те, що навіть в умовах роботи F-16 у парі з «Saab-2000 AEW&C» старий добрий модернізований Міг-21 за допомогою А-50ЭИ може підійти до нього на «пістолетну дистанцію», де недостатня дальність роботи його радара вже не буде мати вирішального значення.
Другий бій.
Далі події могли розвиватися наступним чином. Після першого зіткнення обома сторонами по тривозі були підняті додаткові сили. Індійці викликали на підмогу Су-30, а пакистанці додаткові сили F-16 і FC-1. Участь останніх дуже цікаво і ось чому.
Су-30
Сам по собі цей літак не перехоплювач, але саме він володіє унікальною на сьогодні для ВПС Пакистану можливістю повної інтеграції з потужним літаючим локатором ZDK-03. По суті, він може виступати для базового літака літаючої платформою носієм ракет, що дає цьому дуету шанси в боротьбі з Су-30.
За даними індійських джерел, місцеві Су-30 були атаковані саме американськими ракетами AIM-120-С7 AMRAAM, яких на озброєнні FC-1 немає. А значить «сушки» атакували саме F-16. Що було далі-передбачити неважко. Ще в 2004 році під час навчальних повітряних боїв американських та індійських пілотів було виявлено, що проти Су-30 американський літак F-15, а тим більше F-16 протистояти на ближніх дистанціях не здатний. Звідси тактика пакистанців могла бути наступною – з дальньої дистанції (80-100) км, використовуючи зовнішнє цілевказання (з боку SAAB 2000 AEW&C) «із засідки» дати залп ракетами AIM-120-С7 AMRAAM і швидко на форсажі йти із зони удару у відповідь.
І тут саме час пояснити концепцію, яка була закладена в їх дітище конструкторами Су-30. Якщо головна перевага літаків 5-го покоління (Су-57, F-22) скритність, то у російського покоління 4++ — захищеність. Російські інженера розуміли, що маскуватися такому літаку сьогодні вже безглуздо, а тому його головна захист, це набір електронних систем пасивної і активної оборони, які й показали себе з кращого боку в небі Кашміру.
На кінцях крила «Сушок» розташовані контейнери постановок активних перешкод «Хібін» (виріб Л-175В). Їх завдання збити з пантелику головки самонаведення ракет супротивника, передаючи їм неправдиві дані, ніж викликати їх або їх відведення в сторону, або передчасне спрацьовування.
За даними індійських військових, всі випущені по Су-30 ракети (чотири або п’ять) були нейтралізовані саме цими системами, що ставить перед американськими фахівцями в майбутньому багато питань.
І головний з них, а що вони можуть протиставити російським літакам покоління 4++, які в небі Індії, не збивши жодного літака супротивника, «поставили під удар всю американську концепцію ведення «ефективного» бою на середніх і дальніх дистанціях, на яку генерали Пентагону роблять сьогодні основну ставку?
