Посольство США попередило своїх громадян, що в день виборів президента України (перший тур має відбутися 31 березня) їм краще перебувати за межами цієї європейської країни.
Якщо ж за нещасної випадковості вони опиняться на території, керованої київським режимом, то їм доцільно в день виборів сидіти вдома, а вже якщо закортіло вийти на вулицю, то варто заздалегідь проінформувати родичів і знайомих про плановане маршруті, постійно відстежувати повідомлення посольства США, а також підкорятися всім вимогам місцевих правоохоронців. Думаю, що знайоме з українською реальністю посольство США під терміном «правоохоронець» має на увазі будь-якої людини в камуфляжі, в іншій формі або взагалі без форми, але висуває якісь вимоги. І це правильно.
Офіційна Америка, в особі свого посольства, відверто боїться нею ж породженого українського монстра. Боїться не банди радикалів, не втратив контакт з реальністю Порошенко і його клевретів, не моторошнувату команду Тимошенко-Коломойського-Авакова-Зеленського (підготовлювану взяти владу і в два рахунки довести українському населенню непорушність правила, згідно з яким кожен наступний український керівник буває настільки гірше попереднього, що ненависного попередника незабаром починають згадувати з розчуленням і ніжністю) — а саме України в цілому, в зворушливому єднанні і боротьбі складових її протилежностей.
Посольство не виділяє яку-небудь соціальну групу чи політичну групу, якій слід побоюватися. Вона не відокремлює владу від опозиції, а радикалів від силовиків. Воно просто говорить американцям, що тут небезпечно і близько підходити не треба, а якщо вже підійшли, то руками краще нічого не чіпати і терміново покликати старших і досвідчених товаришів, щоб помогли без істотного збитку виплутатися з ситуації. Взагалі, посольські рекомендації американським громадянам нагадують мені інструктаж, який проводить досвідчений сапер для новобранців перед виходом на мінне поле.
Характерно, що подібним же чином посольство вело себе три місяці тому, коли в Софійському соборі засідав так званий об’єднавчий з’їзд, на якому дві раскольничьи церкви намагалися злитися в третю, а гінці Константинопольського патріарха імітували канонічність вистави, з тим щоб потім видати Порошенко омріяний ним томос про автокефалію невідомо чого невідомо від кого (УПЦ автокефалію від РПЦ не просила, а розкольники і так ні в яку церковну структуру не входили).
Так ось, вже тоді (15 грудня минулого року) посольство США теж радило своїм громадянам триматися подалі від «високодуховного» зібрання, хоча, здавалося б, зібралися архієреї церков, чий Бог є любов. Чого боятися? Але з’ясовується, що, з точки зору американців, навіть християнство стає небезпечним і агресивним, як тільки воно українізується і томосизируется. Американцям треба вірити: Україна — їхній проект. Їм видніше, чого від неї можна чекати.
Як же так вийшло, що в грудні 2013 року, в розпал боротьби «повсталого народу» з «кривавим режимом» Януковича, на Україні відбувалися довибори в Раду по п’яти округах, в ході яких опозиція звинуватила владу у фальсифікаціях, а сотні Майдану навіть намагалися мітингувати під ЦВК, посольство не боялося за громадян США і з рекомендаціями триматися подалі від України не виступало? А зараз, коли в країні перемогла «європейська демократія» і вона стала частиною «цивілізованого світу», кожне велике суспільно-політичне подія викликає у американських дипломатів ведмежу хворобу.
У США прекрасно знають, що в процесі зносу Януковича керований ними Майдан зніс і українську державність. Всі управлінські структури, всі силові відомства виявилися дискредитовані, а їх робота на довгий час паралізована. Управлінський апарат так і не був відновлений. Навпаки, в ньому одна за одною пройшли кілька чисток (люстрацій), в ході яких з керівних (а потім і з нижчих) посад вимивалися професіонали, а на їх місце приходили дилетанти і маргінали з Майдану, реалізували мрію про підвищення свого соціального статусу і вміють тільки грабувати. Потім українська держава скинуло з себе соціальну функцію і остаточно перетворилося на величезну банду — ракову пухлину на тілі суспільства.
Банда відрізняється від найстрашнішої диктатури тим, що диктатура живе за правилами, підпорядковується господарю, не виходить за рамки дозволеного, у крайньому випадку, швидко виправляє помилку. Підконтрольні американцям диктатури намагаються не зв’язуватися з громадянами США, навіть якщо ті ведуть проти них підривну діяльність. Їх просто передають ЦРУ або Держдепу, щоб американці самі з ними розібралися. І американці розбираються.
Банда ж практично не контролюється, і не тільки заморськими спонсорами, але й своїми власними отаманами. Сьогодні їм підпорядковуються, а завтра немає, сьогодні їх звеличують, а завтра паплюжать, а то й виносять вперед ногами. Американці стикалися з цим в Афганістані, Сомалі, Сирії, Лівії, в інших місцях, де вирощені і вивчені ними для власних цілей бандити виходили з-під контролю і кидалися на господаря. У всіх перерахованих країнах державні структури були попередньо знищені (формально громадянською війною, а на ділі американцями). Ніким не контрольованих бандитів і втихомирювати було нікому, ось вони і робили що хотіли, не звертаючи уваги, американець їм попався або громадянин якоїсь іншої країни, військовий чи цивільний.
В одних країнах банди руйнували державу, щоб ніхто не заважав грабувати, в інших проголошували себе державою, щоб використовувати звичку населення до підпорядкування для більш ефективного грабежу. Україна перевершила всіх. В ній держава стало бандою, доповнившись до того ж самостійними (недержавними) бандами радикалів. Причому співвідношення сил постійно змінюється на користь останніх.
Згідно психології банди, влада не може бути мирно передана більш щасливому конкуренту. В банді влада тримають до кінця і усувають конкурентів до тих пір, поки вони не усунуть тебе. Ватажок, звичайно, може здатися без бою, усвідомивши, що перевага конкурента абсолютно і опір марно. Але нічим хорошим йому це не загрожує. Щоб не надумав плести інтриги в надії на повернення до влади, його краще прогнати подалі, а щоб не надумав повернутися — вбити.
Знаючи все це, як і те, що Порошенко відчуває небезпеку і готується битися до кінця, американці застерігають своїх громадян від небезпеки 31 березня потрапити в епіцентр соціального вибуху, коли долю людини вирішує не багатство, не проникливість, навіть не навички виживання, а випадок. Інша справа, що посольство може і повинно було б давно попередити своїх громадян про те, що на Україні небезпечно не тільки в день виборів, але і в будь-якій іншій.
Ніхто не знає, коли саме вибухне і що буде приводом, але всі розуміють, що ситуація напружена до межі і в будь-який день, з будь-якого приводу може скотитися в пряме протистояння. Обмін погрозами між президентом і міністром внутрішніх справ вже відбувся. Чи виконає Він свою обіцянку, зможе зберегти порядок до виборів і в день виборів? Який у нього взагалі запас міцності? Американці цього не знають. Знають, що у Порошенка шансів немає, а що буде далі, не знає ніхто, окрім того, що буде значно гірше, ніж зараз — банда остаточно зірветься з повідця і піде в рознос.
Ростислав Іщенко, Ukraina.ru
