Ілюстрація: Ryan Khatam
Досі вважалося, що неандертальці під час полювання вражали видобуток з близької відстані. Неандерталець повинен був наздогнати тварина і руками встромити в нього зброю – наприклад, півтора-двометрове спис. Такі списи, що належать нашим доісторичним кузенам, нещодавно знайшли при розкопках в Німеччині, і тоді ж фахівці спробували з’ясувати, чи могли неандертальці кидати свої списи. З’ясувалося, що кидати таке спис було б марною тратою сил – воно, мовляв, навряд чи міг пронизати жертву, і потрапити в ціль було дуже складно.
Але в тих експериментах, як не дивно, спис кидали люди, які ніякого списи в житті в руках не тримали. У новій роботі, опублікованій днями в Scientific Reports, кидали списи вже професійні атлети-метальники списа (правда, їм давали все-таки не справжнє неандертальське спис віком 300 000 років, а ретельну його копію). Результати виявилися такі: з відстані 10 і 15 метрів можна було вразити мішень з точністю до 25%, на відстані в 20 метрів точність падала вже до 17%, але все одно залишалася пристойною – вважається, що для успішної полювання точність кидка могла бути взагалі вдвічі нижче. Більш того, у списи при кидку з’являлося достатньо енергії, щоб пронизати плоть тварини – а отже, неандертальці цілком могли використовувати різні стратегії полювання, або наздоганяючи жертву майже впритул, або вражаючи її на відстані.
