Поява SARS (важкого гострого респіраторного синдрому) наприкінці 2002 року ознаменувала переломний момент у глобальній готовності реагувати на загрози здоров’ю. Незважаючи на те, що SARS був менш руйнівним за масштабом, ніж пандемія COVID-19, він послужив суворим попередженням про небезпеку нових коронавірусів і швидкість, з якою вони можуть поширюватися. Перший підтверджений випадок був зареєстрований 16 листопада 2002 року в провінції Гуандун, Китай, і стався серед людей, які працювали продавцями продуктів харчування на мокрих ринках — місцях, де тісно контактували живі тварини, включаючи свійську птицю та екзотичні види, такі як циветтові коти.
Початкова затримка у визнанні спалаху дозволила вірусу циркулювати непоміченим протягом двох місяців, заражаючи медичних працівників, перш ніж влада повністю усвідомила всю серйозність ситуації. Хвороба швидко поширилася за межі Китаю, досягнувши Гонконгу в лютому 2003 року через нефролога, який відвідував весілля, який згодом помер від інфекції. Ця передача підкреслила здатність вірусу швидко поширюватися через міжнародні транспортні мережі.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розпочала розслідування під керівництвом доктора Карло Урбані, який трагічно заразився цією хворобою під час розслідування випадку у В’єтнамі та помер у березні того ж року. 12 березня ВООЗ опублікувала попередження, і за кілька днів Центри з контролю та профілактики захворювань (CDC) назвали хворобу SARS і визначили новий коронавірус як винуватця.
Спалах досяг піку за кілька місяців, поширившись на 28 країн, включаючи 29 випадків у Сполучених Штатах. Понад 8000 людей були інфіковані і 774 померли, в результаті чого рівень смертності склав приблизно 9,6%. Незважаючи на те, що на той час це було страшно, SARS зрештою вдалося стримати шляхом агресивного відстеження контактів і карантинних заходів.
Подальше дослідження виявило наявність вірусу в пальмових циветтах і єнотоподібних собаках, які продаються на ринках живих тварин. Пізніше в 2017 році вчені точно визначили підковоносів у віддалених печерах Китаю як оригінальних тварин-господарів, підтверджуючи, що вірус може переходити від дикої природи до людини. Про ризик майбутніх спалахів було чітко попереджено: «Можливий ризик зараження людини та виникнення захворювання, схожого на SARS».
SARS виявився репетицією пандемії COVID-19, яка виникла наприкінці 2019 року. Обидва віруси належать до одного сімейства коронавірусів і, ймовірно, походять із схожих тваринних резервуарів. Однак відповідь на COVID-19 була набагато швидшою та більш обґрунтованою завдяки урокам, винесеним із SARS.
У Китаї, наприклад, у 2002 році була примітивна система стеження, яка покладалася на телефонні дзвінки та не мала стандартизованої звітності. Після SARS країна швидко створила комплексну систему відстеження контактів і епіднагляду, що виявилося вирішальним, коли з’явився SARS-CoV-2. Вірус було ідентифіковано протягом двох тижнів порівняно з місяцями для SARS, а розробку вакцини прискорили попередні дослідження мРНК.
Незважаючи на ці досягнення, деякі важливі уроки були проігноровані. Експерти застерігали від знищення середовища існування дикої природи, але ринки живих тварин існували. Більше того, відносна легкість стримування SARS та MERS створила помилкове відчуття безпеки, затьмарюючи потенціал для більшої пандемії, яку важче контролювати.
Спалах SARS є важливим нагадуванням: нові інфекційні захворювання є не аномаліями, а неминучими загрозами. Ключ до запобігання майбутнім пандеміям полягає в активному нагляді, швидкому реагуванні та зобов’язанні поважати тонкий баланс між людьми та світом природи.
