Втеча військового льотчика в країну ймовірного противника, подія непересічна. При цьому, як правило, країни, що втратили бойову льотну одиницю, намагаються не афішувати свій прокол. Тим не менш, події 1973 року, коли радянський військовий літак був викрадений у ФРН, породив гучний міжнародний скандал.
Втеча
Як свідчить офіційна історіографія, 27 травня 1973 року військовослужбовець Західної групи військ Е. Л. Вронський піднявся в повітря на Су-7БМ з злітного майданчика аеродрому Гроссенхайн і здійснив переліт на територію ФРН. Правда, втеча пройшло не зовсім гладко. За законом детективного жанру в пригоді присутні елементи погоні. Бігти за бугор Вронського чомусь знадобилося в неділю, коли штатні польоти не проводилися, але сам аеродром при цьому був повний народу, оскільки в цей день в полку проходили профілактичні роботи. Ледь літак вирулив з ангара до нього, передчуваючи не добре, під’їхав автомобіль охорони аеродрому, перегородивши злітна шлях. Однак викрадач повітряного судна просто об’їхав перешкоду з автомобіля і невпевнено злетів. Вся абсурдність ситуації полягала в тому, що втікач вирушив «на справу», не маючи ніяких практичних льотних навичок, оскільки був не пілотом, а всього лише авіаційним техніком. Всі були впевнені, що літак тут же впаде. Тим не менш, 23-річний утікач з погонами старшого лейтенанта, хоч і не впевнено, але полетів. Пізніше в ході слідства з’ясувалося, що Вронський дружив з офіцером, який відповідав за навчання льотчиків на тренажері. Іноді він дозволяв приятелеві поганяти на симуляторі. Оскільки дані тренування виявилися досить регулярними незабаром майбутній перебіжчик досить стерпно «літав» на тренажері і приблизно уявляв собі, як керувати справжнім літаком. Але, щоб вперше в житті піднятися в повітря на бойовій машині, та ще викрасти її на територію потенційного противника, для цього потрібно було мати велику частку авантюризму і сміливості.
Бриючий політ
Чудово розуміючи, що йому впоратися з потужною машиною буде дуже складно, Вронський не став прибирати шасі і включати форсаж. На самій мінімальній швидкості він «поповз» на кордоні з ФРН. При цьому, його шлях пролягав через територію, контрольовану з шести аеродромів з радянськими ВПС. На перехоплення втікача по черзі піднімалися Міг-21 з військових баз, які перебували в Мерзебурге, Кетені, Цербсте, Ютербоге, Фалькенберге і Кохштедте. Проте в ті 23 хвилини, що Вронський летів до кордону виявити його так і не змогли. В 11.45 утікач благополучно перетнув кордон. Постало актуальне питання, як, а головне де приземлятися. Відповіді на це питання у старшого лейтенанта не було. Єдине, що прийшло йому в голову це катапультуватися з летить машини, благо, де в кабіні літака знаходиться необхідна кнопка, він знав. Далі все пройшло для перебіжчика цілком благополучно. Вронський приземлився на території Західної Німеччини, а викрадений ним літак впав недалеко від жвавого автобану. З цього моменту історія з військово-кримінальної площини перейшла в політичну. При цьому перебіжчик добряче насмішив «приймаючу сторону». Чомусь він вирішив, що в 23 хвилинах польоту від військової бази, де служив, стоять страшні холоди і одягнувся в зимовий одяг, ніби справжній полярник. Німецької мови він не знав і пояснювався жестами. Через кілька днів перебіжчик заявив по німецькому телебаченню, що втеча зробив добровільно. При цьому уламки літака німці повернули СРСР. Правда, перед цим, ретельно вивчили всі встановлене на ньому обладнання. Радянський Союз висловив крайнє обурення, що став відомим на весь світ інцидентом, проте видавати втікача західні німці відмовилися.
