У березні 1939 року (80 років тому) армія генерала Франко взяла Мадрид, розгромивши останні загони республіканців. Ще раніше, з країни виїхали останні радянські фахівці. Їх роль у війні досі не досліджено до кінця.
«Тут традиція пити за їжею вино. У наших їдалень завжди багато вина. Спочатку наші люди дозволяли собі зайве», – пише в доповіді в Москву один з авіаційних комісарів, називаючи алкоголь «великою загрозою» для радянських льотчиків в Іспанії.
Інший радянський комісар (вже танкового батальйону) свідчить, що він раніше не підозрював, що у іспанців можна публічні будинки. «Повинен зазначити, що багато наші товариші не відразу зрозуміли, як ганебно бувати в борделях. До 3 грудня близько 20 чоловік самовільно побували у повій. Після заборони партійними колективом відвідування борделів дисципліна різко підвищилася. Комсомолець Моркевич запропонував одній жінці 200 песет, вона відмовилася і поскаржилася в Антифашистський комітет». Нестійкого Моркевича потім дружно засудили на комсомольських зборах.
Всього «іспанський фронт» пройшли 1 811 військових радників і фахівців з СРСР, 189 осіб із цього числа загинули, померли від ран або пропали без вісті. 59 військовослужбовців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу за свою хоробрість, більшість – посмертно.
Бардак і пофігізм
СРСР направив в Іспанію перші військові вантажі восени 1936 року, коли війська путчиста Франко рвалися до Мадриду. Зброя транспортували морем, в обстановці строгої секретності. Деякі кораблі були замасковані під туристичні лайнери – по палубах юрбами бродили «туристи» в панамах, демонстративно фотографуючи морські пейзажі. Пливли в основному вночі – щоб не стати здобиччю італійських підводних човнів, які патрулюють іспанське узбережжя: режим Беніто Муссоліні відкрито підтримував іспанських повстанців. У кожного судна було кодове позначення – буква Y і цифри, що позначали маршрут. Перші радянські суду 4 та 11 жовтня 1936 року доставили в Картахену партію танків Т-26, і це врятувало Мадрид від захоплення франкистами. Слідом за тим почали прибувати і фахівці – 772 авіатора, 351 танкіст, 77 військових моряків, 156 зв’язківців, 130 робітників та інженерів авіазаводів.
З самого початку головний радянський військовий радник в Іспанії, армійський комісар 2-го рангу Ян Берзін (діяв під псевдонімом «генерал Доніцетті») в листі до Ворошилову скаржився на іспанський пофігізм і загальний бардак на фронті. «Іноді руки так і сверблять витягнути цих мерзотників з кабінетів, і поставити до стінки, – пише Берзін. – Такого безкарного, нестримного саботажу необхідних заходів, такої недбалості та безвідповідальності я і уявити собі не міг. Накази просто не виконують, а буває, роблять навпаки, і залишаються на колишніх місцях».
Західна преса неабияк роздмухувала участь СРСР у громадянській війні в Іспанії, повідомляючи, що «з Москви перекидаються цілі дивізії», але це було фантастикою. Скажімо, італійський експедиційний корпус і загони «чорносорочечників», надіслані в Іспанію, налічували 98 500 головорізів, а в легіоні «Кондор», разбомбившем місто Герніку, служили 4 500 офіцерів Третього рейху. СРСР ставив перед собою інше завдання – не вплутуватися у війну з усією Європою, а підготувати «місцеві кадри». Адже армія республіканців не мала бойового досвіду, а її офіцери навіть не пройшли звичайні навчання.
Армійський комісар 2-го рангу Ян Берзін (діяв під псевдонімом «генерал Доніцетті»)
Бій в палаючому танку
Радянські танкісти і льотчики билися так, що подивитися на «російських героїв» приходили жителі навколишніх сіл.
25 жовтня 1937 року Євген Степанов здійснив перший у світі нічний таран літака супротивника, направивши свій винищувач в італійський бомбардувальник SM-81. 17 січня 1938-го Степанов був підбитий, викинувся з парашутом. Його схопили франкісти, били і катували, але він не дав жодної інформації про себе. Льотчика засудили до розстрілу, однак через півроку Євгена обміняли на полоненого німецького пілота. Менше, ніж через рік невтомний Степанов вже воював на Халхін-Голі, збивши кілька японських літаків.
Льотчик Михайло Якушин знищив шість ворожих бомбардувальників, за що отримав в подарунок від уряду Іспанії золоті годинники та автомобіль «крайслер». Інший радянський пілот Анатолій Сєров (воював під псевдонімом Родріго Матео) збив на Центральному та Арагонском фронтах 15 літаків супротивника. І Степанов, і Сєров за бойові відзнаки були удостоєні найвищої нагороди – звання Героя Радянського Союзу.
У 1937-му році механік-водій Віктор Новіков в бою під Сарагосою на палаючому танку БТ-5 розчавив два десятки франкистских піхотинців, а потім, привівши в машину до розташування своїх, втратив свідомість від опіків. Після лікування в госпіталі Барселони Новікова відправили на батьківщину – він теж став Героєм Радянського Союзу. Командир танкового взводу лейтенант Сергій Лапутін біля селища Фуентес-де-Ебро добу поспіль (!) відстрілювався з свого підбитого танка від наступаючих франкістів, тримаючи оборону, а після того, як закінчилися боєприпаси, зумів вирватися з оточення
Порубали на дрібні шматки
10 листопада 1936 року радянський громадянин (емігрант з Італії, в 1921 році переїхав в радянську Росію), льотчик Прімо Джибелли був захоплений в полон у міста Алькорсина, і розрубаний на шматки франкистскими солдатами. Пізніше, при нальоті легіону «Кондор» на позиції республіканців у Мадрида скинули брезентовий пакунок з його останками і запискою – «Так буде з кожним іноземцем».
З середини 1938-го радянські офіцери в бойових діях в Іспанії майже не брали участь в наші танки і літаки пересіли іспанські республіканці. Чому? Деякі історики вважають, що Йосип Сталін був незадоволений «різношерсті» іспанської влади – адже і на фронті, і в уряді були присутні представники різних партій – і комуністи, і соціалісти, і анархісти, і навіть проклинати в СРСР троцькісти.
Ян Берзін теж відзначав – радянські офіцери шоковані, дізнавшись, що в Іспанії є різні партії, люди можуть висловлювати свою думку і критикувати комуністів. Ну і природно, СРСР побоювався «великої бійки». Адже, «впишись» Радянський Союз в цю війну з усією своєю силою, Велика Вітчизняна могла початися зовсім не в 1941-м. А на п’ять років раніше.
Радянські льотчики на аеродромі Сото під Мадридом. 1936 рік
Штірліц, молоко, партія
У березні 1939-го Іспанію покинули останні радянські фахівці. Після повернення на Батьківщину, їхня доля склалася по-різному.
Керівника «радянського контингенту» Яна Берзіна ще в 1937-му відкликали в Москву, звинуватили у «контрреволюційній троцькістській діяльності», і через рік розстріляли.
Його «спадкоємців» на цій посаді в Мадриді (Григорія Штерна і Кузьму Качанова) відправили на розстріл 1941-го – першого за «троцькістський змова і шпигунство на користь Німеччини», другого – «за боягузтво і самовільне відступ».
Таранивший італійський літак Євген Степанов бився потім при Халхін-Голі і на фінській війні, після Великої Вітчизняної займав пост віце-президента Міжнародної авіаційної федерації, помер в 1996 році.
Пілот Михайло Якушин пройшов всю війну з Німеччиною з першого до останнього дня, був поранений. У п’ятдесяті навчав льотчиків в Єгипті, помер в 1999 році.
Повітряний ас Анатолій Сєров незабаром після приїзду з Іспанії розбився при тренувальному польоті – його прах похований у кремлівській стіні.
Герой-танкіст Віктор Новіков пропав безвісти в жовтні 1941-го під час боїв з німцями під Могилевом.
Лейтенант Сергій Лапутін в тому ж 41-му потрапив в оточення, пішов у ліс, партизанив зі своїм загоном. Дослужився до полковника, в 1960-му звільнений у запас, помер у 1985-му році.
… Зараз з відкритих архівів видно – це були звичайні люди. Так, зі слабкостями щодо вина і жінок – ну, так тільки в книгах про Штірліца наші офіцери за кордоном морально стійкі, п’ють лише молоко і мінеральну воду, а розважаються у вільний час читанням історії ВКП(б). Надіслані до Іспанії, вони хоробро виконували свій військовий обов’язок. Просто не вміли інакше.
