Всілякі самозванці зустрічалися в історії всіх держав у всі історичні періоди, і наша країна навряд чи буде винятком. Але ось за кількістю двійників, а тим більше їх «якості» і різноманітності, рівних Росії знайти буде непросто. Хто тільки і ким тільки не оголошував себе в різні періоди російської історії. Важливо було тільки те, щоб самозванець хоч трохи схожим на оригінал і при цьому всім виглядом показував, що оригіналом є саме він і ніхто інший.
Лжедмитрій
«Война клонов»: самые известные самозванцы в русской истории
Лжедмитрій I
Класичним прикладом самозванця в російській історії, затвердженого в якості законного царя іноземними багнетами, можна назвати Лжедмитрія. Причому не одного, а відразу трьох. Хоча виділяються в цьому списку «Дмитрієв Иоанновичей» загадковим чином уникли смерті, лише два «царя»: відповідно Лжедмитрій I і Лжедмитрій II.
Втім, вони відрізнялися один від одного не тільки порядковими номерами, але і тим курсом, який проводили, захопивши владу в країні. Якщо Лжедмитрій II був відвертою маріонеткою ворожих Русі держав, то з першим все було набагато складніше.
Хто першим почав прикидатися сином Івана Грозного, він фактично вибрав курс на захист самостійності і суверенітету Русі, тим самим обдуривши іноземних інтервентів, які забезпечили йому престол. Не дивно, що вони швидко охололи до нього і, досить імовірно, прибрали його руками Василя Шуйського, не давши реалізувати ідеї, які передбачали багато з реформ Петра Великого.
Метою Лжедмитрія I, судячи з його перших кроків, було вбудовування Русі до співдружності європейських країн, але не в ролі васала останніх. Саме це йому, швидше за все, не пробачили в столицях суміжних держав, що розраховували саме на щось протилежне. Ну а вирішив долю Григорія Отреп’єва, або справжнього Димитрія (є й така версія), його відмова від покатоличення православної країни.
Багато з тих, хто раніше визнавав першого Лжедмитрія справжнім, не моргнувши оком визнали таким другого. Але особливо вразило сучасників, ймовірно, визнання його своїм чоловіком Мариною Мнішек. На цьому тлі те визнання, то невизнання Лжедмитрія I своїм сином царицею Марфою, дружиною Івана Грозного, виглядає вже не більше ніж казус. Мало — не розгледіла відразу, а коли змовники захопили «сина», відразу ж прозріла.
Зрозуміло, що всі ці визнання та невизнання навряд чи були добровільними. Але якщо б їх не було, ні перший, ні другий Лжедмитрій не добився свого. Адже вони були ким завгодно, але тільки не царевичами Дмитриями.
«Онука Петра»
«Война клонов»: самые известные самозванцы в русской истории
Княжна Тараканова
Самозванок було нітрохи не менше в історії Росії, ніж самозванців. А може бути, навіть більше. Та й популярність вони придбали нічим не поступається чоловічим двійникам. Відмінність тільки одне — жодна самозванка не обходилася без якоїсь гарної романтичної історії. Доля однієї з найвідоміших — княжни Тараканової — навіть стала темою багатьох художніх творів.
Єлизаветі Володимирській, як її звали насправді, присвячена відома картина К. Д. Флавіцкого, що зображає відчай молодої дівчини, яка ризикнула піти на небезпечну гру і програла. Програла на тому полі, на якому звикла вигравати, — гарна і, як зараз би сказали, сексапільна, вона завоювала серця багатьох представників сильної статі, причому з числа найсильніших світу цього. Увірувавши в неперевершеність своїх жіночих чар, вона сама потрапила в любовну пастку. В чуттєву павутину її заманив один із сподвижників імператриці Катерини Великої, брат фаворита — Олексій Орлов.
Ловелас зміг не тільки переконати самозванку у своїй нібито лояльності, але і пристрасної любові. Роман був красивий, суперечці немає, а от фінал у нього виявився похмурим. Він навів авантюристку не під вінець і на престол, як обіцяв Орлов, а в каземати Петропавловської фортеці. Можна собі уявити розпач княжни Тараканової, коли вона переконалася в підступництво і зраду того, кого вважала не просто другом, але і коханим.
Так, Орлов вчинив не по-джентльменськи, але зате як справжній патріот. Єлизавета Володимирська сама, напевно, не помітила, як стала не більше ніж інструментом в руках антиросійських сил в Європі. Саме тому до поширюваним юної леді чутками про своє царське походження законна государиня поставилися більш ніж серйозно. Вона, по суті, оголосила полювання на самозванку.
Орлов в ній взяв на себе не найблагороднішу місію підсадної качки. Взяв, оскільки прекрасно розумів, чим могла б обернутися нова смута.
Його підступність у патріотичних цілях стало основою сюжету п’єси російського драматурга Леоніда Зоріна, яка так і називалася — «Царське полювання». Пізніше Ст. Мельников зняв фільм, в якому представлена як раз ця любовна версія з заманиванием самозванки на борт флагмана як би закохався без пам’яті Олексія Орлова.
«Спецоперація» з уявним одруженням, коли Орлова повінчав з рабою Божою Єлизаветою переодягнений матрос, була вимушеним кроком щодо знешкодження небезпечної интриганки. У Петербурзі, звичайно, припускали, що лжедочь Єлизавети і її фаворита Розумовського спробують використати у складній грі далеко не дружні Росії сили.
Так що не було б у цій історії нічого загадкового, якби Катерина Велика не прагнула чомусь залишити в таємниці хід і результати розслідування. Швидше за все, матінку государиню вся ця історія була просто неприємна. Адже в 1762 році вона сама зробила те, що не вийшло у юної княжни Тараканової.
Анна Андерсон
«Война клонов»: самые известные самозванцы в русской истории
Зрозуміти цілі Єлизавети Володимирської і інших самозванців, а також тих, хто стояв за їхніми спинами, неважко. Це була звичайна боротьба за владу під прикриттям чужого імені. А ось чим керувалася авантюристка, яка оголосила себе царівною Анастасією, — абсолютно незрозуміло. Точніше, було б незрозуміло, якби не було відомо, за яких обставин до Ганни Андерсон прийшло усвідомлення того, що вона нібито дивом вижила в момент розстрілу царської сім’ї спадкоємець російського престолу. А сталося це в психіатричній клініці, куди потрапила Анна Андерсон після спроби самогубства. Потім, почавши з маніакальною наполегливістю доводити обгрунтованість своїх домагань на високе звання принцеси, вона потрапила до психлікарні ще раз.
Однак на оригінал вона і справді була дуже схожа, причому настільки, що частина вижили Романових визнала в ній свою родичку. Правда, далеко не всі з них повірили версії лжецаревны. Дивно скоріше те, що в неї змогли повірити інші.
Сама ж версія гранично безглузда: Анастасію нібито, на відміну від всіх інших, тільки двічі вдарили, але не вбили. Важко повірити в те, що приводили у виконання наказ Єкатеринбурзького Ради могли не помітити, що одна з расстреливаемых жива, і втратили її.
Потім у свідченнях Анни Андерсон зяє порожнеча, нібито викликана її безпам’ятством. У підсумку «Анастасія» виявляється в якогось солдата і його дружини, завдяки яким вона не тільки вижила, але й перебралася за кордон. Легенда Андерсон виглядає ще менш правдоподібно, ніж версія Григорія Отреп’єва про те, що його, як сина Івана Грозного Дмитра, спритно підмінили в ніч замаху.
Втім, Анастасія була далеко не єдиною в розстріляного царському сімействі, кого оголосили чудово врятувалися. До таких відносили ще царевича Олексія. Їм називали не кого-небудь, а самого голови Ради Міністрів СРСР за Брежнєва — Олексія Миколайовича Косигіна. То-то, напевно, він дивувався настільки парадоксальною гіпотезі.
Пугачов
«Война клонов»: самые известные самозванцы в русской истории
Портрет Омеляна Пугачова в Ростові Великому
Сам факт наявності самозванця говорив про популярності в народі того, хто був оригіналом. Це говорило якщо не про любов, про пов’язаних з ними сподівань народу. Саме цим можна пояснити абсолютну готовність широких селянських мас визнати Омеляна Пугачову Петра III. Була велика віра серед кріпаків, що повалений Катериною II імператор міг просимо їм свободу.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here