Справу було то на початку 90-х, то, в кінці 80-х, точно не пам’ятаю, не осудіть. З’явилася тоді на ТБ програма, діснеївські мультики показували. На радянському першому каналі. У прайм тайм. Ясна річ, що СРСР вже агонизировал, і згубний вплив Заходу щосили проникало в наші краї і роз’їдала широкі маси робітників і селян. Але мені було мало років, тільки-тільки у школу пішов, і діснеївські мультики були для мене як манна небесна. До того я тільки Тома і Джері бачив в гостях у друзів на видаке, а тут тобі і «Качині історії» і «Чіп і Дейл» і «Чорний плащ», коротше дивився не відриваючись.
Показували це все в неділю в 18-19 годин і це було святе час. Батьків виганяв в сусідню кімнату, дико окупував диван перед телевізором і насолоджувався рухомими картинками. Ситуацію ускладнювало те, що жив я тоді в маленькому місті в глухій провінції. Ні, місто був відмінний, якщо не вважати гопників, алкашів і всякого іншого, але ж скрізь свої недоліки, так? Мінус був лише в одному: по телевізору показували тільки два канали, так що вибір передач був не великий. А тут таке щастя!
І ось, настав заповітний вечір неділі, я вмикаю телевізор і впадаю в ступор. Антена у нас була загальнобудинкову, і приключились з нею якісь дивні негаразди: ми з татом довго налаштовували канали (добре, що я заздалегідь прибіг мультики дивитися), але безрезультатно. Вірніше результат був, але виключно незадовільний. По одному налаштованому каналу можна було побачити криве розмите зображення з шипінням замість звуку, а з іншого чистий звук, але зі снігом на екрані, замість зображення. Вопщим дивитися не можна. Ну якщо ти не фанат мультиків, зрозуміло. Але я був як раз фанат і таки придумав рішення.
Це сталося не відразу. Я включив канал зі звуком, щоб хоча б послухати нові серії. Ну а що? Я дуже любив читати, фантазії на те, щоб уявити картинку, грунтуючись на тексті, цілком вистачало. А тут навіть не текст, а звук! Ще простіше!
Пішов звук від заставки, я метався по кімнаті, як поранена тварина, підійшов до вікна і обімлів. Ми жили в типовій хрущовці, метрах в 100 або 200 (не впевнений у відстані, не чіпляйтеся) від нас стояла інша. Досить близько. Іноді можна було побачити у вікнах всяке. І я побачив. Прямо у вікні навпроти красувався телевізор, а в ньому показували таки мої мультики! Але дрібно!
Рішення визріло миттю: я втікав у свою кімнату, покопався в коробці з іграшками, знайшов свій старий дитячий бінокль, який збільшував не те щоб дуже добре, але мені, в той момент, вистачило і цього. Потім я зробив звук гучніше, підійшов до вікна і дивився в бінокль мультики в сусідньому будинку, слухаючи, при цьому, звук зі свого телевізора. І таки не пропустив нові серії!
