Громадянин Китаю, що представляється містером Гріном, розповів історію про те, як його обдурили білоруські бізнесмени. Зараз китаєць знаходиться в Мінську і намагається повернути належні йому гроші. На батьківщину він повернутися не може, так як там його посадять у в’язницю за борги, які знаходяться на совісті обдурили його білорусів.
Містер Грін, або Жанг, і правда виявився підприємцем з китайського міста Вп, в якому знаходиться найбільший в світі оптовий ринок господарських товарів. Зараз містер Грін знімає квартиру в Сухарево. Він пояснює, що приїхав до Білорусі ще в грудні, щоб спробувати повернути гроші від компанії «Маркетли», засновника мережі магазинів «Шалі». Саме в ці магазини підприємець постачав промтовари — від вішалок до силіконових форм.
— Спершу ми познайомилися з Оленою Шапко. У той час вона працювала в одному з мінських гіпермаркетів і приїжджала в Китай. Я теж тоді був в іншій компанії, — пояснює Жанг. — Поставки йшли в Білорусь через гонконгську компанію Raffles. Олена та її чоловік Валерій Литвинов були контактними особами. Спочатку все йшло добре. Я відправляв їм контейнери без передоплати, згодом вони повертали мені гроші. Загалом, було довіру.
Жанг показує свою бухгалтерію: у списку поставок значаться кілька білоруських торговельних мереж та інших компаній. Але туди поставки йшли не безпосередньо, а от з «Маркетли» він укладав договір без посередників.
— Компанія заявила, що хоче відкрити мережу магазинів, — пояснює чоловік. — Ми домовилися на поставку п’яти контейнерів з товаром — по одному на місяць. Я збирався відправити товар за своєю логістичною схемою. У нас в місті з її митним оформленням не було б проблем. Але Олена і Валерій наполягли на своєму варіанті, з-за чого контейнери застрягли на митниці і запізнилися.
Якби послухали мене, то вантаж спокійно пройшов би митний контроль. Я відчував провину за те, що вантаж запізнюється, хоча і не через мене, тому підготував додатковий контейнер з великим асортиментом, який дуже складно швидко зібрати. У підсумку я спакував товар за 20 днів замість 30 і відправив у Білорусь. Я вважав, що успіх моїх партнерів — це і мій успіх, сподівався на партнерське ставлення.
— Ви відправляли товари в Білорусі без передоплати?
— Так, тому що до цього ми так працювали. Більше того, я домовлявся з китайськими підприємствами про поставку товарів без передоплати і мені в надії швидко розрахуватися. Але виникли проблеми з митницею. Потім з’явилися проблеми з вантажами, які доставляли кораблі: вони затрималися в Клайпеді. У підсумку товари прибутку набагато пізніше. Новорічні товари і зовсім дуже сильно запізнилися. Все це було не з моєї вини, повірте. Були проблеми у вантажоперевізника.
За словами Жанга, товар доставили в Білорусь. Олена і Валерій розмитнили його і стали продавати. От тільки грошей ні в січні минулого року, в січні нинішнього китайський підприємець не побачив.
— Мені ніхто нічого не заплатив, — говорить він. — У результаті В минулому році я перший раз приїхав в Білорусь, щоб розібратися в ситуації і з’ясувати, коли мені повернуть гроші.
Тоді-то і партнери підписали план повернення грошей, де Валерій чітко окреслив схему, як і в які місяці буде повертати Жангу гроші. Мова йшла про суму в $312 тис.
— Тоді я звертався до юриста тут, у Білорусі, — пояснює Жанг. — Але юрист, як мені здалося, став на бік Валерія і Олени. Він нічого не перекладав мені, розмовляв з ними, як ніби мене немає. У підсумку ми підписали договір, за яким вони повинні були повернути мені гроші, але із застереженням: якщо знайдуть інвестиції.
Мені почали говорити, що віддадуть завтра, наступного тижня, пізніше. Потім не брали трубку, то ще щось. Ближче до літа якісь гроші почали повертатися — невеликі, близько $5 тис. На цьому все.
У грудні минулого року Жанг знову прилетів в Білорусь. Говорить, що зміг зустрітися з Валерієм і Оленою тільки після численних спроб додзвонитися.
— Намагалися зустрітися в «Гіппо». Одного разу я прочекав зустрічі п’ять годин, але ніхто так і не прийшов, — пояснює він. — Я знову телефонував. То не брали трубку, то переносили зустріч. Я ходив до них додому. Спочатку вони намагалися натиснути на жалість, що ось, хвора дитина і так далі. Потім були погрози, що викличуть міліцію. Одного разу і правда викликали — я навіть в камері сидів.
За словами Жанга, в результаті Валерій зустрівся з ним на початку лютого, і вони знову підписали план повернення боргу.
— За графіком Валерій повинен був повернути мені $2500 до 20 лютого. Він цього не зробив, — пояснює Жанг. — Ні товар не повернув, ні гроші. Я в шоці і вже не знаю, як мені бути. Вирішив звернутися в ЗМІ. Не знав, як це зробити, тому пішов в «Гіппо» і став розповідати людям свою історію. Як тут добитися правди?
— А чому ви не пішли в суд?
— Я звертався до юристів і в посольство. Мені дали контакти компанії, яка вже судилася тут, у Білорусі. Але навіть вона зі штатом юристів три роки намагалася щось довести. У мене немає таких грошей і сил, щоб ще стільки часу судитися. Ось всі мої заощадження зараз.
Жанг дістає з гаманця $300, білоруські рублі і юані. Руки у нього трусяться, а з очей капають на стіл сльози.
— Ось зараз ці $300 віддам за квартиру, і більше у мене немає грошей, щоб жити. Ще тиждень — і я піду на вулицю просити милостиню, — каже він, стримуючись, щоб не заплакати. — Я пропустив вже два китайських Нових роки. На минулий у мене помер дідусь, а я не зміг полетіти на похорон. У мене літні батьки і 80-річна бабуся. Так ось це вона дала мені гроші на приїзд сюди, хоча забезпечувати їх повинен я. А ще у мене є дочка, яка живе з колишньою дружиною. Вона не бачила тата ось вже кілька місяців. Звичайно, я можу прийти, як побита собака, до батька моєї колишньої (він володіє заводом). Але хіба люди, які поводяться, заслуговують моїх грошей?
За словами Жанга, для нього дуже важливо не підвести свою сім’ю і не втратити обличчя:
— Якщо я приїду назад без грошей, то в Китаї мене посадять у в’язницю, адже я повинен постачальникам. У нас в країні такі питання вирішуються дуже швидко. Я ж більше року чекав, намагався домовитися з ними, ні відсотків, нічого такого не брав. Більше того, я навіть вирішив зробити їм знижку в $12 тис., нехай тільки $300 тис. повернуть. І для себе вирішив, що так цього не залишу.
Жанг каже, що готовий роздрукувати плакат і влаштувати пікет під вікнами будинку, де живуть його боржники.
— Буду стояти, поки мені не повернуть гроші, — підсумовує китаєць. — А що мені залишається робити?
Директор магазинів «Шалі»: «Ми готові все віддати, але частинами»
У білоруської сторони своя правда. Як пояснює директор Валерій Литвинов, їх компанія від боргу перед китайцем не відмовляється.
— Ми підписали схему повернення на цей рік: $2500 передаємо в лютому і березні, потім платимо за $15 000 в квітні і травні. До кінця року збиралися все віддати, — пояснює він. -20 лютого передали йому $2000, ще $500 збиралися до 8 березня повернути. Просто у нас зараз теж важка ситуація, арештовані рахунки.
— А чому ви не віддавали гроші в минулому році?
— Поясню. Ми збиралися відкрити два магазини в листопаді 2014 року. Замовили у містера Жанга контейнери з товаром для відкриття магазинів. Дата поставки двох контейнерів була в листопаді, і було ще два контейнери з датами поставок в грудні і січні. Один з них — з новорічними сувенірами. І всі вони запізнилися.
До 15 грудня ми отримали тільки два контейнера (один з них — з новорічним асортиментом). У підсумку ми відкрили магазин в середині грудня замість листопада. І відкрили його з напівпорожніми полицями. Довелося докуповувати товар у інших постачальників і вирішувати питання з колишніми поставками, оплачувати оренду, видавати зарплату співробітникам і так далі. Результат — тільки з новорічних товарів ми продали лише 30% від запланованого. Решта лежить на складі, так як передноворічну торгівлю ми пропустили, а з середини грудня через зростання курсу долара покупці стали вкладати гроші в дорогі товари.
Курс змінився, але ціни ми тримали старими. Загалом, ситуація була важка. Інші контейнери прийшли вже після відкриття магазинів, в той час, коли курс виріс майже в два рази (що позначилося на вартості розмитнення).
А останній контейнер ми отримали в кінці березня. Він два місяці простояв в порту Клайпеди. Тільки після того, як ми написали відмову від нього, наш китайський партнер терміново надав нам документи з проханням забрати його. Звичайно, всі витрати по простою лягли на нас.
— Ви ж підписували зобов’язання по поверненню грошей ще у 2015-му?
— Так. Але з-за того, що частина товару взагалі не продалася, з іншою частиною із-за курсу ми увійшли в збитки, а ще два контейнери досі на митниці, ми ці гроші повернути не змогли, тільки погасили частину боргу. Тому спільно з нашим китайським партнером ми підписали нову угоду на цей рік.
— А ось як бути вашому партнерові? Є ж якісь домовленості, якесь слово?
— Ми готові були віддати товар, потім пропонували йому стати співзасновником компанії. В суд піти, в кінці кінців. Адже навіть якщо фірма збанкрутує, то він все одно свої кошти отримає.
Ну що ми можемо зробити в цій ситуації, якщо у нас немає грошей? Ми ж не зникли і не відмовилися від повернення боргів, готові по мірі можливості повертати. Але, як бачимо, містер Грін вибрав інший шлях. До суду він не пішов, нашим документами не вірить, проте приходить у наш магазин, розповідає всім про нас у найближчому супермаркеті, а зараз і ЗМІ підключив. Але ми від своїх слів, повторюся, не відмовляємося.
Звідси