Деякий час тому в публікації «Якщо завтра всі в країні раптом заговорять на казахському…» ми торкнулися один важливий, на наш погляд, аспект мовної проблеми. Ця стаття викликала широкий громадський резонанс. Одним з тих, хто відгукнувся на неї, став доктор філософських наук, професор Рустем Кадыржанов, якого ми сьогодні і надаємо слово
У запропонованому сайтом camonitor.com питанні для дискусії «Якщо завтра всі в країні раптом заговорять на казахському…» ключовим, на мій погляд, є слово «раптом». Справді, в нашій країні всі говорять російською, це домінуюча мова, і раптом (!), всі переходять на казахський. Що може призвести до цього «раптом»? Які можуть бути передумови до такого розвороту, якщо сьогодні навіть багато казахи не говорять на своїй мові? Російська як був, так і залишається спільною мовою для всіх казахстанців.
Як ставитися до ситуації, що склалася? Для Жасарала Куанышалина ненормально, коли в національній державі говорять на мові іншої держави. Для іншого учасника дискусії Петра Своика, навпаки, все нормально: домінування російської мови розпочалося ще в 1930-ті роки, і майже 30 років існування незалежного Казахстану нічого в цьому плані не змінили. Казахи залишаються російськомовними, і це краще для них же самих, оскільки російську як один зі світових мов дає їм можливість отримувати гарну освіту, будувати свою кар’єру, вступати в міждержавні стосунки і т. д., чого не може дати казахська. Тому, укладає Своик, державі в своїй мовній політиці слід визнати існуючу реальність і відмовитися від підтримки казахської мови за рахунок російської як «нездійсненною міфологеми».
Звичайно, було б безглуздо заперечувати значення російської мови для Казахстану і казахів. Я сам міський русифікований казах, написав кілька книг, велика кількість наукових статей російською мовою. На ньому ж написав і захистив обидві свої дисертації, кандидатську і докторську. В останні чверть століття до нього додався в якості професійного та англійська мови, на якому я читаю, пишу і викладаю. Але і його я освоїв через російську. Одним словом, якщо я чогось досяг в цьому житті, то багато в чому завдяки російській мові.
Визнаючи його значення, тим не менше все більше стверджуюсь в думці, що головним для казахів повинен бути рідна мова. Він повинен бути в пріоритеті, а російська та англійська – на другому і третьому місцях. Казахська мова покликана формувати внутрішній світ казаха, його індивідуальне і національне «Я». З ним казах повинен увійти в цей світ і піти з нього. Російська та англійська теж потрібно знати, але їх значення інструментальне: знання цих мов допоможе людині у професійному плані і в соціальному спілкуванні як всередині, так і за межами Казахстану.
Тому формула «Казахська – перший, головний мова, мова ідентичності, а російська та англійська – другі, інструментальні мови» застосовується до казахам як до основного етносу країни. Представники інших національностей вільні самі вибирати мову навчання і спілкування, виходячи з своїх потреб. Вважаю, що це положення повинно лягти в основу мовної політики держави.
Однак реалізувати цю формулу на практиці дуже складно. Так, стосовно до сільського населення РК тут немає особливих проблем. Для аульного казаха, який приїхав у місто, щоб здобути освіту, а потім залишитися в ньому жити, казахська мова — рідна на все життя, а російська допомагає йому оволодіти професією і спілкуватися з людьми інших національностей на роботі і в побуті. Набагато складніше ситуація з міськими казахами. Вже з дитячого саду вони занурюються в російськомовне середовище та перебувають на неї протягом усього життя. Для більшості з них російську мову стає рідним, на ньому вони вчаться, читають газети і дивляться телевізор, на ньому вони думають. Багато з них не знають казахської і не відчувають в ньому великої потреби. Ті ж, хто знає, володіють нею в дуже обмеженому обсязі, мало замислюючись про те, що це їх національний рідну мову.
Що формується в таких умовах русифікований казах – людина з сильною російською ідентичністю. Він дивиться на світ російськими очима, йому цікаво все російське. Він дивиться тільки російські телевізійні канали, а в Інтернеті шукає російські сайти. У спорті він вболіває за російські команди, в політиці підтримує ідеологію і дії РФ. Він любить і наспівує пісні російської естради. Як правило, в змішані шлюби з росіянами вступають русифіковані казахи і казашки. Діти, народжені в таких шлюбах, в більшості випадків вважають себе росіянами і ідентифікують себе саме з російською культурою.
Казахська ідентичність міського казаха ослаблена, але буде неправильно сказати, що вона повністю відсутня або зникає. Як би не була сильна його російська ідентичність, він розуміє, що жоден росіянин не визнає його за свого. Міський казах зберігає свою казахську ідентичність. Він усвідомлює, що ця ідентичність пов’язана з мовою. Тому під час перепису населення він вказує своєю рідною мовою казахська, хоча в душі розуміє, що погано його знає або зовсім не володіє ним. Він усвідомлює, що йому потрібно покращити своє знання казахського, але не бачить для цього практичних стимулів. Російська мова потрібна мені в житті, міркує русифікований міської казах, а казахський навіщо? Тільки потім, щоб на весіллі чи ювілеї вимовити на ньому тост? Чи варто заради цього докладати зусилля, витрачати час, а, може бути, ще і гроші?
Змальована тут картина дає уявлення про те, наскільки розірваний казахська соціум у своїй же країні. Міські казахи живуть в модернізованому русифікованому світі. Сільські ж казахи живуть в своїй реальності з сильними елементами традиційної життя. Між цими двома світами величезний розрив. Він склався ще в радянський час, а в пострадянський селяни почали у великих кількостях мігрувати в міста, переносячи туди свої порядки. Але це не призвело до зближення двох світів казахської життя. Вони стали просторово ближче, але в соціальному і культурному відношенні залишаються настільки ж далекими один від одного.
Ця розірваність, на мій погляд, підтверджується тим фактом, що майже за сто років не відбулося модернізації казахського етносу. У самому широкому сенсі модернізація визначається в соціальній літературі як перехід від традиційного суспільства до сучасного індустріального. Традиційне суспільство – аграрне, засноване на натуральному господарстві. А стосовно до казахам це кочовий скотоводческий спосіб життя. Що стосується індустріального суспільства, то в Казахстані воно представлено добувної та металургійної промисловістю, створеної руками росіян і представників інших слов’янських народів. У цьому модернізованому русифікованому світі казахи були меншістю. Живучи в ньому, вони самі зросійщеними, все більше віддаляючись від традиційного, у чому аграрного світу і втрачаючи зв’язок з корінням своєї культури.
Один з класиків теорії нації та націоналізму Ернест Геллнер пов’язував їх появу з процесами модернізації в Європі у XIX-XX століттях. Традиційне суспільство з його різноманіттям мов і культурних традицій населення, що проживає на певній території, не може створити націю. Нація створюється тоді, коли потужні процеси індустріалізації уніфікують в мовному і культурному відношенні цей різнорідний конгломерат в однорідне культурно-мовне співтовариство. У даному випадку традиційна культура трансформується у високу культуру нації, і відбувається процес формування самої нації.
Радянський модернізаційний проект у Казахстані, як я вже сказав, розділив казахів на два не пов’язаних між собою світу. В одному з них залишилася традиційна казахська культура, а в іншому виникла русифікована культура радянського індустріального міста. В останній існувала «висока» казахська культура, створена за схемою радянського національного будівництва, згідно якої у кожної нації були свої опера, балет, література, академія наук і т. д. В радянському Казахстані виникла професійна казахська культура, яка для здобуття національного колориту спиралася на традиційні культурні зразки і жанри.
Її твори створювалися, як правило, казахскоязычными вихідцями із сільської середовища. Серед них було чимало талановитих людей, які дали народові прекрасні твори музики, літератури, театру, кіно та інших видів мистецтва, що знайшли відгук у душах казахів. Заради об’єктивності слід сказати, що висока казахська культура мала в містах дуже вузьку аудиторію, що складалася в основному з нечисленною казахскоязычной публіки. Більш широке коло міських російськомовних казахів, воспринимавших світ через призму російської культури, не виявляв інтересу до цих творів. Їм набагато цікавіше були зразки російської культури — російські естрадні пісні, театральні постановки, фільми і т. д.
Розкол казахського світу на традиційний і багато в чому сільський, з одного боку, і на русифікований модернізований міський, з іншого, згубно позначилася на розвитку культури казахів, оскільки із сфери культурної творчості випав великий соціальний пласт у вигляді казахського міського населення – він виявився поза сферою казахської культури і мови. Ця частина казахів могла дати, але не дала творців казахської культури, точно так само, як вона могла дати, але не дала вдячну аудиторію, яка зважала б на твори митців і виховувалася на них.
Говорячи про втрати казахської культури від процесу русифікації, залишається тільки шкодувати про те, скільки романів, повістей, поем, п’єс, фільмів на казахською мовою не написано і не створено. А адже вони могли б збагатити казахська мова крилатими словами та фразами, мовними зворотами, ідіомами. У цій літературі могли бути смисли, які увійшли б у казахська дискурс і вивели б казахську мову на новий рівень. Немає сумніву в тому, що утвердилася термінологія на казахською мовою, в тому числі і в сфері науки. Можна тільки здогадуватися, скільки творів для дітей та юнацтва міг побачити світ і допомогти молодому поколінню увійти в казахську культуру, казахська світ. Звичайно, і без того було створено чимало, але це духовна сфера, в якій нічого не може бути багато. Адже якщо це талановите, створене від душі творіння, то вона завжди знайде свого адресата. В результаті відключення русифікованого міста від казахського світу мало своїм тяжким наслідком те, що не була створена органічна, безперервна, самовідтворювана система казахської культури, що йде своїм корінням в традиційну культуру.
Розірваний казахська світ породив і розірваний казахську націю, глибоко розділеною на дві частини — традиційну сільську та русифіковану міську. В результаті радянської модернізації казахи увійшли в число найбільш русифікованих націй СРСР. Без усякого ризику перебільшення можна стверджувати, що вони на сьогоднішній день є найбільшою неслов’янської російськомовної нацією. Русифікація настільки глибоко вкоренилася в ній, що сьогодні, майже через тридцять років після здобуття незалежності, казахи, як і раніше, залишаються русифікованої нацією. З-за чого, власне, казахська світ все залишається розколотим.
Кенже Татиля, Central Asia Monitor, Казахстан
Даний матеріал містить оцінку виключно зарубіжного ЗМІ і не відображає позицію редакції News Front
