«нормальний шлюб у нас був», — говорив вітя. Нормальний. Як у всіх. Квартира від бабусі, однокімнатна. Ремонт зробили всього 10 років тому. Робота у віті є. Вітіна зарплата на дорозі, знаєте, не валяється. Дружина теж працювала. Вітя був не проти. Він не патріархал який, щоб дружину вдома замикати. Вони б, чесно сказати, не витягли втрьох ні з яким таким патріархатом. Дитина ж ще, дочка.
Дружина теж отримувала хорошу зарплату, але на додаток до неї підробляла. Крутилася з усіх сил. Медсестра все-таки. Вони вміють заробляти: там крапельниця на дому, тут массажик дитині вдіяти.
«нормальна сім’я», — говорив вітя, як би виправдовуючись. Звичайний. Дружина вечорами на кухні шарудить. Вітя грає в танчики. Дочка робить уроки. Іноді тупотить за поясненнями до мами. А та, не знімаючи фартуха, пояснює, розповідає, запитує. Хихикають там чогось удвох. Потім дочка повертається за робочий стіл, хрустячи капустяної качаном. Чим не щастя?
Щастя розвалилося в секунду. Було-і немає його.
Помер дядько дружини. У спадок залишив їй квартиру. Через тиждень дружина від віті пішла. Без скандалів і істерик. Вітіни заперечення не дослухала, м’яко зупинила потік звинувачень і стогонів: «все вирішено. Вибач, вітя. Я йду». І пішла. І дочку забрала. Чому? що там їй, в цій квартирі?
Через місяць побачив її на вулиці випадково. Красивий. Задоволений. Зникли темні кола під очима. Посміхатися. Не йому-всьому світу.
Подзвонив потайки дочки: «у мами хтось є?»виявилося, ні. Просто життя у мами стала… Трошки інша. Спокійний. Не треба готувати для віті. Не треба для віті прати. Не треба прибирати за вітею посуд. Не треба бігати в магазин як оголошена по 2 рази на дню, тому що апетит у мами і дочки ніяк не міг змагатися з кінським апетитом віті.
А вітя готовий був вовком вити.
Неначе з дому пішла пральна машинка. З опцією розкладання і прасування білизни. Де таку купити? в магазині продавалися тільки звичайні. В які самому треба насипати порошок, білизну за кольорами сортувати. Та ще й в магазин спочатку за цим самим порошком сходити. А вітя звик, що все якось саме.
Неначе улюблений холодильник покинув вітю. Разом з каструлею борщу, який завжди був присутній за білими дверцятами. Разом з їжею, яка сама собою з’являлася на полицях. Разом з пиріжками, які десятками пеклися в духовці, наповнюючи ароматом здобного тіста всю квартиру, а потім ще день-другий таїлися на полиці холодильника, і вітя їх під’їдав.
Все пішло від віті разом з дружиною. Все його життя разом з чистими лляними фіранками (як прати-то їх, господи?), ароматом суботньої шарлотки і футболками, складеними акуратними стопками в шафі. Тільки танчики залишилися.
Він не міг згадати, коли у дочки день народження. У колишньої дружини запитати було ніяково. Пошкодував, що не завів щоденник з важливими датами. Так з вітіної життя пішли важливі люди. Дочка образилася, що не привітав. Друзі сім’ї теж перестали дзвонити.
Ось як руйнуються шлюби. Через випадкову квартиру у спадок. Не будь цієї квартири, правил би вітя своїм маленьким державою в межах бабусиної однушки. Складався б у міцних стосунках з борщем. Їв би вітя пиріжки з яблуками, поглядав, як дочка уроки робить, і горя не знав.
