Після цього випадку, все у мене в житті стало складатися настільки добре, що почали мене називати везунчиком. За грибами ми з друзями завжди їздили в одне і теж місце, наше місце. Їздили не заради прогулянки по лісу, а за необхідності, коли наставала пора заготовок. Приїжджали, набирали кому скільки треба і додому. Виходило, як в магазин сходити. Ось і літо, з однієї поїздки я заготовив грибів на всю зиму. Дня через три з’явилося у мене дивне бажання, знову з’їздити за грибами, та таке сильне бажання що не всидіти.
І не в наше місце, а куди то в зовсім незнайоме, куди саме толком і не розумів. Завів я з ранку свою «сім» кинув у багажник кошик і поїхав. Довго їхав, як говоритися куди очі дивляться. Дорога з більш менш нормальною, ґрунтовий, повільно перетворювалася в вибоїсту, важко проезжаемую. Ліс з привітного перетворився в якийсь страшний. Ну думаю хороший, зупинюся он на тій галявині, далі не поїду, і розвернути машину там не складе праці. Далеко думаю не буду заходити, подивлюся по окраинке поляни що тут за гриби, хоча і гриби то мені не потрібні. Заїхав я на галявину, дивлюся праворуч стара хатинка стоїть, заросла лишайником, схожа на занедбаний будиночок лісника. Перекошені двері були відчинені, а на поріжку дід сидить і на мене дивиться. — Це чого тебе сюди занесло, синку,- скрипучим голосом промовив дід По гриби приїхав — Та які тут гриби, тут поганки навіть не ростуть. — Ну значить назад поїду — Ти ось що, синку, підійди ближче, важкувато мені вже вставати, це я тебе сюди покликав, прохання у мене до тебе буде. Я поставивши поруч з машиною кошик і з подивом підійшов до старого. — Вже три тижні як пес мій помер,- продовжив старий, — а він помічником мені був, допомагав в усьому, от я і хочу тебе попросити іншого пса мені навести, зовсім важко мені одному то. Тільки пса мені приведи якого я тобі скажу,- старий помовчав хвилину. — Знаєш багатий будинок з блакитним дахом, — я ствердно хитнув головою,- ось у них і забери, не потрібен він їм, знущаються тільки так б’ють кожен день. Ми ще довго гомоніли з дідом, в основному він запитував як там люди живуть. Я повернувся додому, не забувши зупинитися біля цього будинку з синім дахом, що б подивитися на того пса. Кульгава німецька вівчарка сумно дивилася на мене. Вночі я лежав і думав, а чи варто виконувати прохання старого, адже я давно знав господаря пса, злющий і жадібний, дізнається що я пса вкрав, приб’є, не пошкодує. Але згадавши немічність старого живе в глушині сумніви зникли. Вранці, годині о четвертій я зупинив машину метрах в ста від багатого будинку, тихенько підійшов і відкрив металеву хвіртку, вона була чомусь не закрита. Пес не чекаючи коли я його пам’ятаю сам підбіг до хвіртки і вискочивши на вулицю побіг накульгуючи в бік моєї машини. Ми їхали до старого і задоволені переглядалися, як старі, добрі друзі. Ніколи не думав що по морді пса буде так помітно, що він дуже задоволений. Старий довго дякував зі сльозами на очах, чухаючи за вухом задоволеного пса. Я розповів про цей випадок друзям і ми ще раз з’їздили в той ліс, але крім болота там нічого не знайшли. Ось з тих самих пір, стало в мене все в житті складатися настільки добре, що самому не віриться. Мене запросили в Гіркий на добре оплачувану роботу і вже через рік я катався на новенькій іномарці. Побудував добротний будинок. Одружився на коханій дівчині, з якою ось уже тридцять років живемо душа в душу, і яка народила мені розумницю сина. Чотири рази вигравав в лотерею великі суми. За тридцять років жодного разу не звернувся до лікаря. Ну що ще треба людині. Про таких як я кажуть, везучий.
