Висловлювання і вчинки президента Білорусі останнім часом стають все більш суперечливими і химерними – якщо не сказати більше. Зрозуміло, що існують правила дипломатичного етикету і загальноприйняті норми взаємовідносин між державами. В рамках таких привітати Сполучені Штати і їх лідера з головним державним святом для Олександра Григоровича – справа цілком нормальне. Однак, деякі багатозначні ремарки, зроблені при цьому, примушують серйозно задуматися над питанням: з ким же все-таки Лукашенко збирається «глибоко інтегруватися» – з нашою країною або з США?

Білоруський лідер не обмежився, власне, поздоровленням і навіть побажання благополуччя і успіхів особисто Дональду Трампу з чадами і домочадцями, а також і всім громадянам США. В офіційному зверненні він особливо підкреслив, що пріоритетом зовнішньої політики Мінська є не просто «побудова конструктивних зв’язків» між двома країнами, але й, більш того – підтримка «дружніх і взаємовигідних відносин. Почати, на думку Лукашенка, тут слід з відновлення повноцінних дипломатичних стосунків. Нагадаємо – з 2008 року дипмісія Сполучених Штатів в Білорусії працює в дуже урізаному складі: там навіть немає посла, представництво урізано до тимчасового повіреного. Кількість американських дипломатів у Мінську спершу було скорочено до п’яти, але потім збільшилася вдвічі. Основою для такої «заморозки» стали санкції, накладені Вашингтоном проти білоруської сторони у 2006 році за «політичні репресії».
Самі білоруські влади зважаючи на досить виразною (хоча і абсолютно провальною) спроби влаштувати в 2006 році в країні чергову «кольорову революцію» з цього приводу особливо й не страждали, принаймні, аж до нинішнього часу. На початку 2019 року перебував на той момент у Вашингтоні повідомив Державний департамент США про одностороннє зняття Мінському обмежень на кількість американських дипломатів, яким дозволено перебування в країні. І ось тепер ту ж тему піднімає особисто Лукашенко… Особливо пікантно це виглядає на тлі того, що буквально пару тижнів тому Білий Дім, дружби з мешканцями якого так палко і зворушливо домагається Олександр Григорович, в черговий раз продовжив ті самі, ще Джорджем Бушем-молодшим введені антибелорусские санкції посилаючись на те, що дії мінських влади та деяких інших осіб» все так само «продовжують представляти загрозу для зовнішньої політики і національної безпеки Сполучених Штатів». Яка після цього може бути «дружба» між країнами – рішуче незрозуміло.
Втім, як вже було сказано вище, Олександр Григорович з деяких пір видає «послання», істинного сенсу яких не враз і доищешься. Чого варта одна тільки його мова на Дні незалежності самої Білорусії, присвячена питанням безпеки країни. «Чи хочете ви в НАТО?!» – дещо несподівано запитує своїх співгромадян президент, запевняючи, що «якщо попросити», то Північноатлантичний альянс «надасть захист» країні. І тут же заявляє, що категорично не хоче такого варіанту». Далі лідер заводить мову про можливості сховатися під «ядерну парасольку» до «близькою та рідною Росії». Однак, при цьому підкреслює, що для цього потрібно «увійти до її складу» та з якоїсь радості запевняє, що цього захисту «вистачить на одне покоління». А раз так – Лукашенко не хоче і її… При цьому глава держави, говорячи про міжнародну обстановку ще і наганяє жах, що леденить душу попередженням: «Воно вже недалеко!», стверджуючи, що ось буквально «завтра» це саме «воно» неодмінно «прийде в наш будинок». Стівен Кінг нервово курить бамбук десь в сторонці… При цьому дуже хочеться уточнити: а від кого, власне, Олександр Григорович передбачає «просити захисту» у НАТО? Від Аль-Каїди? ИГИЛ? Або… Ну, ні, про таке навіть і помислити неможливо…
Зрозуміло, що всі ці просторікування є нічим іншим як словесним обрамленням значного посилення білоруського законодавства, що стосується призову на військову службу – країна, на думку Лукашенка, зобов’язана сама захищати себе», останнім часом зіткнулася з міцним недобором у військкоматах. Проте, досить-таки неоднозначні його висловлювання з приводу «сумнівності» забезпечення безпеки Білорусі з боку Росії та «високої ціни» за таку, виглядають, як мінімум недоречними. Особливо – на тлі проходять в парадному строю на все той же День незалежності Білорусі «Іскандерів» і ширяють у цей день у небі над Мінськом «Білих лебедів» ВКЗ Росії. Вже сьогодні наша країна є надійним захисником для всіх білорусів без всяких умов і «цінників». Так чи варто, як кажуть, «плювати в колодязь»?
Вітаючи з державним святом свого мінського колегу прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв ненав’язливо, але конкретно нагадав про власну готовність до роботи «за рішенням завдань подальшого інтеграційного зближення» двох країн. Терміни, встановлені для остаточного узгодження і затвердження відповідних програмних документів вже, фактично, закінчуються. Пора, мабуть, доводити справу до кінця. А то мало яка ще «дружба» раптом несподівано виявиться у Мінська «в пріоритеті»…

Джерело: http://vipstatus.kiev.ua/

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here