— Алло, алло! Доброго дня! Вам ще потрібні обробники?
— Добрий день! Так, нам потрібні фахівці на внутрішню обробку.
Нічого не віщувало … Мій співрозмовник справляв враження цілком розумного індивіда.

По телефону чоловік, якого ми згодом називали не інакше, як «трохи дивний», цілком адекватно розпитав мене про місце і умови роботи, про заробітну плату і умови проживання. Дізнався про характер роботи, вимоги до якості, наявність інструменту та спецодягу. Його все задовольнило.
— А авансування у вас є? – задав він головне питання сучасності.
— Приїдете, пару-трійку днів попрацюєте, ми подивимося на вас і на їжу-харчування дамо невеликий аванс.
— Окей, відмінно, мене все влаштовує. Але я сам з Саратова, як ви мені гроші на проїзд до Пітера вишлете? Можу номер карти дружини скинути.
— Ні! – я був трохи здивований таким поворотом. – Ви приїжджаєте за свій рахунок. Якщо ви нормально відпрацюєте два місяці, то я вам компенсую вартість проїзду, а якщо відпрацюєте три місяці, то компенсую і вартість квитка на поїзд.
— Ну ось! Я ще й працювати з вами не почав, а вже на гроші повинен потрапити! – пролунав перший дзвоник.
— Такі умови для всіх. Приїжджайте. Запишіть адресу. Ми працюємо з 8-00, але краще приїхати в 8-15, мало, пробки бувають … — я нічого не запідозрив і списав попередню репліку на таку, не зовсім вдалу, жарт гумору.
— Добре, у четвер я буду.
— До побачення, чекаємо. Якщо що, телефонуйте.
— До побачення!
У четвер погодка не балувала. З самого ранку йшов дрібний дощ, що мжичить, більше схожий на великий туман. На роботу ми з моїм колегою Кісток приїхали в 8-03.
У вагончика-штабу нас чекав вже злегка підмоклий чоловік років під сорок, з великою сумкою через плече. Поруч, в п’ятнадцяти метрах, розташовувалася велика крита курилка з лавочками.
— Здрастуйте! Це ви Едуард із Саратова?
— Я вас вже дві години чекаю! Весь Промок! – без привітання почав чоловік. Чоловік був сильно роздратований. Вірніше було б сказати, що він був злий.
Я надивився на всяких людей, і тому спочатку спокійно відкрив двері в вагончик, жестом запросив увійти людини, а потім вже поцікавився:
— Адже я попереджав, що ми працюємо з 8-00, навіщо ж ви приїхали так рано?
— Ну, РЖД абсолютно наплювати, зі скількох працюють всякі дрібні конторки. Вибачте, потяги не підлаштовуються під ваш розклад! – сарказм і обурення в його голосі повинні були змусити мене покаятися і посипати голову попелом на знак визнання своєї мізерності.
Тут я вже почав розуміти, що наш потенційний працівник – «трохи дивний чоловік».
Але я надивився на всяких людей:
— Випийте чаю або кави. Якщо поїзд прийшов рано, треба було трохи почекати на вокзалі …
— Що я бомж який, на вокзалі вештатися?! – охолонил мене залізним аргументом Едик. – Чай буду!
— Давайте ваш паспорт, зараз Костянтин сфотографує вас і зробить вам перепустку. Це займе приблизно півгодини. А ви поки почитайте договір. Потім сходимо на об’єкт і …
— Що у вас за організація така, ви що, не могли мені заздалегідь пропуск зробити?!
— Бачите, Едуард, служба безпеки об’єкта має звичку обурюватися, коли підрядники роблять пропуску на людей, а ті потім не з’являються, — терпляче я спробував пояснити свою позицію «трохи дивним людині», — а ви їхали з іншого міста, ми вас зовсім не знаємо …
— За розмови ж повинно бути ясно, який людина перед вами. Психологію треба хоч трохи вивчити, — настійливо і поблажливо перервав мене опоряджувальник.
За склянкою чаю він вже трохи відійшов і майже простив нас. Поки Костя оформляв документи на пропуск, саратовец встиг розповісти нам багато: про місто Саратов, про двох дітей, про підлих віроломних людей, з якими йому постійно доводиться стикатися, про дружину, яка постійно норовить «вигнати» його у відрядження на заробітки. У процесі розповіді про якийсь колишньому, особливо мерзенному роботодавця, Едік дістав з кишені залізничний квиток, акуратно розгладив його пальцями і поклав на стіл переді мною:
— Ось, квиток. Віддайте мені гроші за поїзд, — все-таки з деякою часткою сумніву вимовив «трохи дивний чоловік».
— Я ж пояснив по телефону, що гроші за проїзд я компенсую, тільки якщо ви відпрацюєте не менше двох місяців, — я надивився на різних людей і спокійно повторив вже відомі Едуарду умови.
— Ну так, звичайно, я обов’язково відпрацюю два місяці, але ви мені гроші за квиток віддайте, — Едик не хотів легко здаватися.
— Не-е-е-т! – трохи глумливо парирував я. — Зрозуміло, здається, і тут, у вас, мене обмануть.
— А що, часто обманюють? – співчутливо поцікавився я. Ситуація починала вже веселити.
— Так постійно! Скрізь обманюють! – з запалом почав Едуард. Мабуть я наступив на мозоль. – От, минулого разу …
— Все, пропуск готовий! – увійшов Костя визволив мене від тяжкої долі, вислуховувати історії постійних обманів страждальця. — Ходімо Едуард, я покажу вам фронт робіт і познайомлю з виконробом.
Дивлячись їм услід, я зрозумів, що, мабуть, і ми незабаром його «обдуримо».
Словом, йдеться, – так і ділом!
Не буду розповідати про дрібні «обмани», але по-великому, так, що він відразу ж від нас і пішов, ми «обдурили» його приблизно через тиждень після початку роботи.
Справа в тому, що генпідряднику набридло, що працівники підрядних організацій справляють малу нужду в неподключенную до зовнішньої магістралі систему каналізації. Так, відкривають люк «ревізії» і туди і справляють, а сеча накопичується в трубах і викликає мерзенний сморід у всьому корпусі. Хоча на вулиці було літо, хоча біо-туалети і звичайні сортири стояли в 50-ти метрах від будівлі, але це ж треба було спускатися з другого, а то і з третього поверху! Простіше так, відкрити кришку і в зрізану пляшку …
Набридла ця жахлива сморід начальнику будівництва і він видав наказ, що відтепер штрафуватимуть підрядні організації, чиїх співробітників застануть за процесом сечовипускання в неготову каналізацію, на 1000 рублів. Так, всього лише на тисячу рублів. Небагато, але дієво! Великий штраф з підрядників втомишся отримувати, а тисячу легко. Начебто небагато, але неприємно. Заодно і за куріння всередині будівлі теж 1000 прописали.
Природно, ми зібрали всіх своїх співробітників і оголосили наказ керівника будівництва, попередивши, що ці штрафи будемо утримувати з самих порушників. Всі погодилися, тільки Едік тихенько щось пробурчав.
Через день мені на корпоративну пошту приходить повідомлення від Генпідрядника про штраф в 1000 руб. і фотографія: Едік зі спини, в характерній позі, з широко розставленими ногами, біля каналізаційного стояка, в отвір ревізії якого вставлений лоток для сечі з зрізаною дволітрової пластикової пляшки. Голова Едіка розгорнута до об’єктиву, мабуть, на окрик знімає. На обличчі легкий переляк і подив.
— Я не ссал! Це не я! Це я не ссал, а … За законом не маєте права штрафувати! А куди мені ссать, що на вулицю кожен раз бігати?! Я не був під розпис ознайомлений! Ось минулого будівництві … — скоромовкою випалив трохи дивний чоловік», подивившись на фотографію.
— Розпишись, будь ласка, у відомості, що отримав 1000 руб.
— Я не ссал! Це не я! Це я не ссал, а … За законом не маєте права штрафувати! А куди мені ссать, що на вулицю кожен раз бігати?! Я не був під розпис ознайомлений! Ось минулого будівництві … — повторив слово в слово Едік свій словесний залп.
— 1000 рублів! Я всіх попереджав!
— Ні, я не згоден.
— Чому?
— Так це, якщо ви мене кожен день на дві-три тисячі штрафувати будете, то я вам ще в кінці і повинен залишуся! – швидко прикинув у думці і жахнувся Едик.
— Абсолютно вірно! Якщо два-три рази на день нам будуть приходити фотографії, як ти порушуєш правила куріння і сечовипускання на об’єкті, то так і буде. Ходи в туалет в належне місце, і кури в курилці, – не став я його заспокоювати.
— Все з вами ясно! Система, я бачу, це така. У вас все так розраховано, щоб робочий осіб від вас без копійки пішов! – з пафосом і обуренням вигукнув «трохи дивний чоловік», розвернувся і пішов.
Більше ми його не бачили.
P. S. І я зрозумів, чому дружина постійно «виганяла» Едіка на заробітки у відрядження. Не потрібні їй були ці заробітки, яких, як я розумію, від такої людини чекати було наївно, просто родині потрібен був спокій і відпочинок на деякий час.
Автор Pacifistwar