Ця історія сталася 47 років тому в німецькому місті Магдебурзі, де капітан ВПС СРСР Ігор Бєліков завдяки своєму вчинку став справжнім героєм. Про події того дня німці пам’ятають до сих пір.
Про радянському військовослужбовця, який врятував чотирирічну німецьку дівчинку, писали всі засоби масової інформації, а кіностудія DEFA навіть поставила про це фільм. Через тридцять років з’ясувалося, що полковник запасу Ігор Олексійович Бєліков, на прикладі якого вчинку свого часу виховувалися радянські піонери, живе в Луганську. Цю невідому сторінку історії життя городян допомогло розкрити одна подія, що сталася на початку листопада до 1-ї міської лікарні: на її адресу прийшла гуманітарна допомога з Магдебурга і, як з’ясувалося, головне сприяння в отриманні допомоги надав начальник штабу цивільної оборони даної лікарні Ігор Олексійович Бєліков. Так, той самий капітан Бєліков, чиє ім’я у списку почесних громадян міста Магдебурга стоїть поряд з ім’ям канцлера Бісмарка.
…13 березня 1969 року капітан Бєліков приїхав у Магдебург з сусіднього містечка, в якому служив, щоб пройти комісію з нагоди свого вступу у військову академію. Ранок був ранній, перехожих на вулиці майже не було, тому капітану відразу кинулося в очі щось незвичайне, те, що відбувається на шостому поверсі великого будинку. Придивившись, він побачив дитину в отворі вікна і зрозумів, що вже через секунду трапиться щось непоправне. Служба у військово-повітряних військах навчила капітана багато чого з того, як потрібно діяти в екстремальних умовах. Коли у парашутиста не розкривався купол, було прийнято розкривати «стіл». У Бєлікова під рукою була лише шинель і жодної людини поруч. Шинель він зняв за лічені секунди, як раз в той момент, коли дитина, випавши з вікна, встиг зачепитися однією рукою за підвіконня, а потім плазом полетів вниз у підставлену шинель капітана. Як згодом підрахують фахівці, враховуючи швидкість, з якої падала дівчинка, Бєліков прийняв на себе вагу приблизно в 250 кілограмів. Це приблизно середня вага мотоцикла. Німці назвали героєм радянського офіцера секунд. Але тоді Бєліков такого великого вантажу не відчув, що у нього склалося враження, що там, у шинелі, нічого не було. Він зі страхом став розгортати тканину і легко зітхнув, коли дівчинка сіла на асфальт і расхныкалась, почавши кликати маму. Плакала не від болю: на ній не було жодної подряпини. Коли найстрашніше було позаду, зібралися рідкісні перехожі, прибігла з магазину шокована мама. Маленька Катрін виявилася єдиною дитиною у 45-річних батьків, тому можна лише уявити, якою страшною трагедією була б для них загибель довгоочікуваного дитини.
Капітан Бєліков як усякий чоловік, звиклий до військової дисципліни, не став збирати подяки схвильованих людей, «здав» дитини батькам і заквапився: йому неодмінно в цей день треба було пройти комісію. Але сталося так, що він її так і не пройшов. Пережите все ж дало про себе знати, медичні прилади «зашкалювала», тому обстеження довелося перенести на наступний раз.
Вдячні батьки Катрін Клеман та громадськість міста не залишили вчинок радянського офіцера без уваги. Через час на фасаді будинку, де жила сім’я Клеман, з’явилася меморіальна дошка, на якій було зображено і описано сталася 13 березня 1969 року, а сесія міської ради Магдебурга прийняла рішення обрати Ігоря Бєлікова почесним громадянином міста. До речі, за історію Магдебурга почесними громадянами були названі 150 осіб, але в останні роки, за словами Бєлікова, їх залишилося чоловік тридцять, в числі яких і він.
Після возз’єднання Німеччини деякі западнонемецкие діячі намагалися втоптати в бруд вчинок Людини, називаючи його ідеологічної туфтою; або, скажімо, що «головна героїня», Катрін, давно вийшла заміж, живе в Берліні, виховує 16-річну дочку і працює в страховій компанії, яка спеціалізується — хто б міг подумати? — на нещасних випадках! 🙂 Бєліков, судячи з усього, живий і здоровий, розміняв восьмий десяток, пенсіонер, мешкає в українському Луганську. У 1999 році, перебуваючи в якості почесного гостя на урочистостях, присвячених 30-ї річниці його героїчного вчинку, вже до того часу «общенемецком» Магдебурзі, вжив всі свої популярність і привабливість для того, щоб «пробити» благодійні кошти для переживала тоді не найкращі часи рідній луганській лікарні.
Повернувшись в 1970 році в СРСР та після навчання у військовій академії, Бєліков служив в Афганістані, а пізніше працював на Байконурі. З приводу того, що сталося в далекому 1969 році Бєліков завжди відповідає однаково: «Я вважав, вважаю і буду вважати, що просто опинився в потрібний час у потрібному місці. Будь в моїй ситуації вчинив би точно так само»
