Зроблено відразу два помітних відкриття у внутрішніх областях Сонячної системи: у Меркурія виявилося «неможливе» кільце пилу, а у Венери — група власних астероїдів.
Залишки газопилової хмари, з якого утворилася Сонячна система, дрібні фрагменти, розкидані зіткненнями комет і астероїдів, — вся ця пил накопичується в деяких «гравітаційних кутах» навколо Сонця, утворюючи розріджені кільця. Таке пилове кільце, наповнене уламками астероїдів, є вздовж орбіти Землі. А в двох нових статтях (1, 2), опублікованих в The Astrophysical Journal, вчені повідомляють про власний кільці у Меркурія і астероїди на орбіті Венери. «Не кожен день знаходиш щось нове у внутрішній Сонячній системі», — підкреслює астроном Марк Кюхнер (Marc Kuchner).
Гільєрмо Стенборг (Guillermo Stenborg) і його колеги з Дослідницької лабораторії ВМС США використовували дані пари супутників-близнюків STEREO, які ведуть спостереження за Сонцем. Для подібних досліджень потрібно точно враховувати внесок випромінювання, відбитого оточуючими зірку частинками пилу. Тому Стенборг з співавторами розробили модель, що описує руху пилу в околицях Сонця. Вона і показала, що вздовж орбіти Меркурія накопичилося пилове кільце щільністю приблизно на п’ять відсотків вище, ніж сусідні області.
Перш за таке вважалося не надто ймовірним: Меркурій недостатньо масивний і знаходиться дуже близько до Сонця, щоб утримувати власне кільце пилу. Тим не менш воно спостерігається на всьому протязі орбіти. За оцінками вчених, ширина кільця досягає більше 4800 кілометрів, набагато перевищуючи діаметр самого Меркурія.
Автори другої публікації — Марк Кюхнер і Петро Покірні (Petr Pokorný) з Центру космічних польотів ім. Годдарда NASA — вивчали пилове кільце Венери. Воно набагато більше меркуріанського, досягаючи 25 мільйонів кілометрів висоти і дев’яти мільйонів кілометрів ширини, а щільністю перевищуючи навколишні області на 10 відсотків. Існування пилового кільця на орбіті Венери вперше було показано ще в 2007 році.
Пара зондів STEREO та пилове кільце Венери / ©Tom Bridgman, NASA Scientific Visualization StudioПредполагалось, що його, як і пил на орбіті Землі, складають уламки безперервно стикаються тіл з поясу астероїдів. Однак всі спроби Кюхнера і Покірні змоделювати цей процес закінчувалися невдачею: тяжіння Землі «збирала» потік пилу від пояса астероїдів, не дозволяючи їй досягати венеріанської орбіти. Це змусило вчених задуматися про інше походження тутешньої пилу і змоделювати інші можливі сценарії.
В результаті вони прийшли до висновку про наявність на орбіті Венери власного джерела пилу, групи астероїдів, що обертаються навколо Сонця спільно з планетою. Швидше за все, це великі фрагменти, що залишилися ще з часу формування Венери. Моделювання показало, що якщо на її орбіті 4,5 мільярда років тому знаходилася хоча б 10 тисяч астероїдів, то до сьогоднішнього дня їх могло залишитися близько 800. Втім, їх ще належить знайти телескопів, щоб підтвердити точність цих — поки чисто теоретичних результатів.
